Пам’ятник трагедії і скорботи – Бабин Яр. Нескінченний потік людей різних національностей і віросповідань тягнеться до місця безвинної загибелі тисяч жертв, щоб поклонитися і покласти квіти. Минуло 75 років, але пам’ять болю є в наших серцях. Стогін тієї пори, немов благання про порятунок, ніколи не вщухне, а буде нагадувати нам і прийдешнім поколінням про жахи та звірства війни.

19 вересня 1941 року гітлерівці зайняли Київ. Над дзвіницями Київських церков злетіли нацистські полотнища зі свастикою. Це означало, що в місті встановлено «німецький порядок». У кожному районі Києва було створено відділення поліції. Прокотилася хвиля безперервних облав. Шукали комуністів, підпільників, євреїв. На околиці Києва в Бабиному Яру нацисти почали розстрілювати мирних жителів, активістів і циган. Тут заживо були закопані моряки Дніпровської флотилії, які захищали Київ до останнього патрона і потрапили в полон. Жінки і діти, люди похилого віку, брати і сестри. До сих пір збереглися тераси, влаштовані німцями для установки кулеметів. Звідти лився смертельний свинцевий дощ.

29 вересня листівки по всьому місту оголошували: «Всі євреї, які проживають в Києві та його околицях, в понеділок 29 вересня 1941 року мають з’явитися на перехрестя вулиць Мельникова і Дегтярівської до восьмої години ранку. Необхідно взяти з собою документи, гроші, коштовності, а також білизну і теплі зимові речі. Будь-який єврей, що не підкориться цьому наказу і буде знайдений де-небудь в місті, буде відразу страчений ».

Трагічним вересневим днем ​тисячі людей йшли в свій останній шлях. Йшли з Подолу, Печерська, Бессарабки, Святошина. Йшли чоловіки і жінки з грудними дітьми на руках, люди похилого віку і діти. Приречених пригнали на кладовище, відібравши у них всі цінні речі і одяг. Потім людей ставили поруч так, щоб одним пострілом вбити кілька людей. Вибудовували другу, третю чергу. А потік людей все тривав. Фашисти добивали поранених, заживо засипали землею грудних дітей. Після такої дикої розправи довго ще ворушилася земля, довго чулися глухі стогони.

Страшні уроки минулого, оплачені сотнями тисяч людських життів, – це застереження нам, нині сущим, і тим, хто буде жити після нас: ідеї ненависті, нетерпимості, дискримінації за расовою чи національною ознакою ніколи більше не повинні знайти місця в світі людей.

Сьогодні має горіти свічка, як данина пам’яті про тих, хто безвинно загинув. Молимося про душі загиблих!