ІСТОРІЯ УАПЦ. Частина 4. УТИСКИ УАПЦ В 20-Х і 30-Х РОКАХ

Із книги “Історичний шлях УАПЦ”.  Олександер Воронин Видавництво “Воскресіння”, Кенсінгтон, США, 1992 УТИСКИ Й ГОНІННЯ Радянська влада спочатку ставилась до розвитку Української Автокефальної Православної Церкви з поблажливістю, сподіваючись використати її для супротиву Російській Церкві, з якою вона вела тоді запеклу боротьбу. Із свого боку УАПЦ, діючи в радянській державі, трималась засади лояльності існуючій владі. Але богоборна антинародна влада дуже швидко усвідомила могутню національно-творчу силу звільненої від московської залежності Укра­їнської Автокефальної Православної Церкви і скерувала проти неї вістря свого меча. Офіційну терпимість замінили утиски та переслідування. Кампанія проти УАПЦ особливо розгорнулась після 1924 року. На адресу Церкви та її діячів сипались обвину­вачення в націоналізмі, контрреволюції, «петлюрівщині». Во­сени 1925 року в УАПЦ почали відбирати церкви у деяких містах. Були часті випадки заборони єпископам виїжджати протягом певного періоду з місця їхнього осідку та заборо­ни проповідувати. Парафії УАПЦ обкладалися непосильни­ми податками: у випадку неспроможності громади сплатити вимагану від неї суму, парафію закривали. У 1926 […]

Читати далі

ІСТОРІЯ УАПЦ. Частина 3. РОКИ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЦЕРКВИ

Із книги “Історичний шлях УАПЦ”.  Олександер Воронин Видавництво “Воскресіння”, Кенсінгтон, США, 1992 НАМАГАННЯ СТВОРИТИ ВЛАСНУ ІЄРАРХІЮ Російські ієрархи категорично відмовлялись поставляти в єпископи кандидатів, яких пропонували православні українці. Згодом виявилось, що митрополит Антоній Храповицький ще в кінці 1918 року примусив усіх своїх єпископів підписати письмову заяву про те, що вони залишаться вірними Російській Церкві і не приєднаються до автокефалії. Архиєпископ Полтавський Парфеній Левицький, давній прихильник українізації Православної Церкви на Україні, погодився у серпні 1920 року взяти під свою опіку українські православні парафії, і його почали поминати на богослуженнях, як митрополита УАПЦ. Справа здавалась на добрій дорозі: потрібно було ще бодай одного прихильного єпископа, і проблема власної ієрархії була б розв’язана. Але тут знову втрутився російський єпископат на Україні. На його домагання, Московський патріарх Тихон прислав до Києва свого екзарха – архиепископа Михаїла Єрмакова, лютого ненависника українців. В лютому 1921 року собор єпископів у Києві позбавив священичого сану всіх священиків українських […]

Читати далі

ІСТОРІЯ УАПЦ. Частина 2. ПРОГОЛОШЕННЯ АВТОКЕФАЛІЇ 1919 РОКУ

Із книги “Історичний шлях УАПЦ”.  Олександер Воронин Видавництво “Воскресіння”, Кенсінгтон, США, 1992 ПЕРШІ УКРАЇНСЬКІ ПРАВОСЛАВНІ ПАРАФІЇ Українські національно-церковні сили почали в нових умовах кампанію за творення українських парафій та реєстрацію їх в органах влади. Таку можливість відкривав перед ними «Закон про відокремлення Церкви від держави і школи від Церкви», проголошений Раднаркомом УРСР в кінці січня 1919 року. Цей закон був з одного боку скерований проти Церкви, бо передавав в руки держави храми та все церковне майно і давав владі право закривати небажані їй церкви, конфіскувати їхнє майно, грабувати церковні цінності. Але з другого боку, влада давала храми в користування громадам, до яких вона не мала застережень. Навесні 1919 року у Києві засновано першу україн­ську православну парафію. Це сталося після того, як єпис­коп Черкаський Назарій, що керував тоді справами Київсь­кої єпархії, відкинув прохання православних українців Киэва дозволити їм відправити Страсті Господні і Великодню літургію з читанням Євангелій українською мовою. Влада зареєструвала […]

Читати далі

ІСТОРІЯ УАПЦ. Частина 1. ПОЧАТКИ НАЦІОНАЛЬНО-ЦЕРКОВНОГО ВІДРОДЖЕННЯ В 1917 – 1919 РР.

Із книги “Історичний шлях УАПЦ”.  Олександер Воронин Видавництво “Воскресіння”, Кенсінгтон, США, 1992 ДОМАГАННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ЦЕРКВИ Лютнева революція 1917 року, поваливши царську самодержавну владу, збудила й сили національною відродження в Україні. Одночасно з прагненням державної самостійності прокинулось прагнення до церковної незалежно­сті. По єпархіях України проходили собори, у яких вперше брали численну участь і миряни. Нa них лунала українська мова, висловлювались вимоги духовного відродженим Православної Церкви на Україні, її розмосковлення та відокрем­лення від Церкви-поневолювача. На Подільському і Полтав­ському єпархіальних соборах у квітні і травні 1917 року висловлено бажання мати Українську Автокефальну Право­славну Церкву. Полтавський собор висловився за відновлен­ня у Православній Церкві в Україні традиційного соборного устрою, призначення українців на єпископські кафедри, українізацію богослужень, повернення в богослужбову практику скасованих Москвою давніх українських чинів, обрядів і звичаїв, українізацію духовних шкіл. На 3-му Всеукраїнському військовому з’їзді у Києві в листопаді 1917 року вже конкретно поставлено питання про незалежність Української Православної Церкви.

Читати далі