19 травня 2019 – день жалоби. В цей день до могил, чи просто в ліси так звані таємній спецділянки НКВД УРСР, де знайшли свій останній спочинок сотні  тисяч жертв Великого терору сьогодні  з’їжджаються тисячі людей – родичі загиблих і колишні політв’язні, представники державної влади, громадських організацій і релігійних кіл, щоб поклонитися праху безвинно репресованих людей, помолитися за їхні душі, запалити свічку пам’яті, пов’язати вишитий рушник – пам’ять про співвітчизників, що прийняли на каторгах, тюрмах, лагерях та засланнях – мученицьку смерть. Саме сьогодні на Крайній Півночі, Далекому Сході по всій Україні звучатиме пісня «Журавлі» – саме цю пісню співали соловецькі в’язні, коли хтось із земляків-українців помирав у неволі на чужині.

Чуєш, брате мій,
Товаришу мій,
Відлітають сірим шнуром
Журавлі у вирій.

Кличуть: кру-кру-кру,
На чужині умру,
Заки море перелечу,
Крилонька зітру,
Крилонька зітру,
Кру-кру-кру.

Мерехтить в очах
Безкінечний шлях,
Гине, гине в темній мряці
Слід по журавлях.

Чути: кру-кру-кру,
На чужині умру,
Заки море перелечу,
Крилонька зітру,
Крилонька зітру,
Кру-кру-кру…

Більшовицька репресна система розпочала ліквідацію українців ще з 20-х рр. ХХ століття. Опір режиму, який вони виявляли, й стратегічне розташування України стимулювали Кремль проводити політику щодо знищення українців. Ефективним методом ліквідації “ворогів” і “шкідників” стало ув’язнення людей у концтаборах та фізична ліквідація. Першим найбільшим концтабором в табірній системі СРСР 1920-х рр. став Соловецький табір особливого призначення (СЛОН).

Від початку існування концтаборів їх в’язнями серед інших були діячі українського національно-визвольного руху, громадсько-політичні діячі, духовенство й науковці, селяни й робітники, художники й письменники, актори й інженери, композитори й держслужбовці. Проте дуже важливо за величезними цифрами бачити окремі долі, персональні історії та конкретні імена.

Відомо, що на околиці Києва у Биківнянському лісі знайшов свій останній спочинок Митрополит Київський і всієї України  Української Автокефальної Православної Церкви Василь (Липківський) – український релігійний діяч, церковний реформатор, проповідник, педагог, публіцист, письменник і перекладач, борець за автокефалію українського православ’я, творець і перший митрополит Київський і всієї України відродженої 1921 року Української Автокефальної Православної Церкви.  22 жовтня 1937 року 73-літнього отця Василя (Липківського) вчергове заарештовують. Наприкінці жовтня йому пред’являють стандартне на той час обвинувачення: був керівником антирадянської організації українських церковників, яка ставила за мету відторгнення України від СРСР. Вироком особливої трійки при Київському управлінні НКВС від 20 листопада 1937 року отця Василя засуджують до розстрілу на підставі обвинувачень в «антисовєтській агітації у великих масштабах». За сім днів вирок було виконано.

Святий сповідник Арсеній (Річинський) український громадський, політичний і церковний діяч, лікар – переслідувався і тричі піддавався арешту з боку польської влади. В 1925, 1935 році ув’язнений до концентраційного табору у Березі Картузькій і 1939 року. В 1940 році заарештований вже радянською владою. Сім’ю депортовано до північного Казахстану, звідки Річинські змогли повернутися лише в 1946 році, а сам Арсеній більше ніколи так і не побачив своєї України. В травні 1942 заочно засуджений до 10 років заслання до ГУЛАГу.

З особистого архіву Блаженнішого Митрополита Мефодія (Кудрякова) Предстоятеля УАПЦ (2000-2015) відомо про дослідження ним матеріалів архівних кримінальних справ священиків: Ярещенка Олександра Григоровича, Цибульського Петра Миколайовича, Ільяшенка Аркадія Петровича, Ходзицького Дмитра Маркіяновича та сотні інших репресованих і засуджених за вигаданими обвинуваченнями НКВД УРСР.

 

Зі зміцненням системи ГУЛАГ українців скеровували, насамперед, у виправно-трудові табори (ВТТ). У ВТТ існувала система примусової праці: в’язнів масово використовували для будівництва каналів, доріг, промислових та інших об’єктів.

11 листопада 1990 р. останній політв’язень комуністичного режиму Богдан Климчак залишив концтабір і повернувся до Львова. 17 квітня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”, відповідно до якого реабілітовували усіх засуджених за деякими статтями КК УРСР та “релігійними” статтями КК УРСР, а також тортурованих примусовими заходами медичного характеру, тобто в’язнів психіатричних тюрем.

ЗАПАЛИ СВІЧКУ ПАМ’ЯТІ!

Прес-служба Патріархії