95 років тому, 21 жовтня 1921 року Всеукраїнським православним собором першим митрополитом УАПЦ, Київським і всієї України проголошений Василь Липківський, уродженець Попудні Монастирищенського району Черкащини.

Митрополит Василь Липківський – постать, масштаб та значення якої для історії Української Церкви досі належним чином не усвідомлена. Симпатики російської церковності вважали його «руйнівником церковної єдності». Католицькі науковці, що вбачали в Автокефальній Церкві конфесійного конкурента уніатської, — оголошували Василія Липківського мало не «реформатором та «церковним революціонером».

В українському православному богослов’ї сьогодні постать та спадщина Митрополита Василія, на жаль, розглядається у суто ідеологічному аспекті. Для противників автокефалії постать Митрополита Василія – це, перш за все, доказ того, що рух за помісний статус Української Церкви, мовляв, має виразний «протестантський» («пресвітеріанський») характер. Що ж стосується прихильників помісності, і, зокрема богословів Київського Патріархату, то для них Василій Липківський — це символ, тобто постать, яку можна ефективно використовувати у конфесійному протистоянні, але не варто систематично вивчати.

Головний посил Василя Липківського до сучасного українства – не боятися. «Чого злякалися, – звертався Митрополит Василій до учасників другого всеукраїнського церковного собору, куди він прибув прямо з камери Харківської в’язниці – Чого перестрашились? Чи не знали ви раніше, куди й чого йдете? Не бійтесь, хто служить Богові й любить свого брата! Не бійтесь, хто щиро хоче спасти свою душу! Не бійтесь і відганяйте сумнів! Коли наша справа правдива й угодна Богові, ніхто нас не переможе!»