Патріарх Мстислав — складна та суперечлива постать. Його біографія мало нагадує житіє, але читається немов пригодницький роман. За своєю вдачею Скрипник, певно, був авантюрником. Але цей «авантюрник», по-перше, був переконаним українським патріотом, а по-друге — зрештою здобув собі місце в історії як людина, «нереальні» плани якої зрештою були втілені в життя.

Мати Степана Скрипника була рідною сестрою Симона Петлюри. Але мало хто знає про інших родичів майбутнього Патріарха з числа духовних осіб: прабабусю схіігуменію Антонію Петлюру, одного зі співзасновників Київського Іонинського монастиря ієромонаха Аркадія Марченка та замученого більшовиками архієпископа Омського Сильвестра (Ольшевського). Степан навчався, але з невідомих причин не завершив навчання у Полтавській першій класичній чоловічій гімназії. 1916 року був юнкером козачої офіцерської школи в Оренбурзі, що за прискореною (4-місячною) програмою готувала прапорщиків. 1918 року у віці 20 років Степан вступив добровольцем до Першого кінного полку гайдамаків імені Костя Гордієнка — першої регулярної кінної частини Армії УНР. У складі полку брав участь у поході на Крим.

Гетьман Павло Скоропадський не надто любив родину Петлюр. І тут немає нічого дивного, адже саме Симон Петлюра був головним політичним ворогом Гетьманату. Не дивно, що у липні 1918 року демобілізований старшина Степан Скрипник разом зі своїми дядьками Петлюрами опиняється у Лук’янівській в’язниці. 4 місяці тюрми. А далі — перемога антигетьманського повстання та воля. Після звільнення наполегливий юнак знову опиняється на фронті. Але 1919 року він дістає поранення у ногу та змушений виїхати до Праги на лікування. Згодом упродовж певного часу Степан Скрипник виконує функції старшини з особливих доручень при ставці свого дядька — Головного отамана військ УНР Симона Петлюри. Але Степан був не з тих, хто ховається від війни за спиною родичів. У серпні 1920 року він як офіцер 6-ої Січової стрілецької армії бере участь в обороні Замостя, де 4 тисячі українців та поляків стримували наступ 16-тисячної армії С. Будьонного.

25 травня 1926 року в Парижі Симон Петлюра був застрелений. Трагічна смерть дядька застає Степана Скрипника у Польщі, куди він емігрував після закінчення польсько-радянської війни. На цей час Скрипник вже встиг одружитися на Іванні Вітковицькій — гарній прикарпатській дівчині з давнього галицького роду та стати батьком двох дітей: Ярослава (1921) та Тамари (1925).

Дещо туманною є історія з освітою Степана Скрипника. З травня по квітень 1927 року він навчається на Перших самоврядних курсах для ґмінних урядовців (з пол. gmina — найменша адміністративна одиниця в Польщі, місто, село або група сіл і міст). А протягом 1926–1930 рр. Скрипник навчався у Вищій школі політичних наук у Варшаві. Щоправда, як пише його біограф А. Скрипник, «автору вдалося віднайти частину архіву, зокрема, майже всі особові справи слухачів цієї школи, однак прізвища Скрипника серед них не виявилося. Отже, наразі немає жодного документа, який би підтверджував його навчання у школі політичних наук» (Смирнов А. Мстислав ((Скрипник)): громадсько-політичний і церковний діяч 1930–1944. — К., 2008. — С. 55). Загальновідомо й те, що перший український православний патріарх не мав жодної богословської освіти… Та не варто поспішати вибудовувати паралелі між Мстиславом та нинішніми неуками у рясах. Бо навіть коли припустити, що навчання Скрипника у Вищій школі політичних наук — не що інше, як частина його біографічного міфу, варто пам’ятати про бекграунд Скрипників, які були однією з відомих родин тодішньої культурної столиці Лівобережної України — Полтави.

Так чи інакше, а Скрипнику вдалося стати депутатом Польського сейму від Волині й Полісся у листопаді 1930 року (які на той час входили до складу Польщі). Згодом Скрипник ще двічі переобирався до польського парламенту — 1935 року за мажоритарною системою по Кременецько-Дубенській окрузі та 1938 по Луцько-Горохівській. Такий політичний злет не був випадковим. Двері у велику польську політику перед Скрипником відкрив «волинський експеримент» — санкціонована Ю. Пілсудським політика «органічної» інтеграції Волині до Польщі, в межах якого колишні петлюрівці залучалися до проурядового табору.

Степан Скрипник став «професійним політиком» та отримав відповідний соціальний статус. Але платою за це стала його полонофільська позиція. «В офіційній характеристиці Волинського воєводського управління від 26 листопада 1930 р. відзначалося, що С. Скрипник «…стоїть на ґрунті польської державності, вважається в українському націоналістичному таборі ворогом цього напряму і переконаним полонофілом» (Смирнов. А. Вказ. праця. — С. 61).

Виховуючись у релігійній родині, багато членів якої були тісно пов’язані з Православною Церквою, Степан Скрипник змалку був вихований у пошані до християнської традиції.

ЧИТАТИ ДАЛІ