24 червня відбувся Синод ПЦУ, який ухвалив рішення про позбавлення почесного патріарха Філарета права керування Київською єпархією, а також і контролю над місцевими храмами і монастирями.

Чи можна назвати це рішення жорстким? Чи, навпаки, надто м’яким? Як рішення Синоду буде реалізоване на практиці? Чи підкориться йому Філарет? Якщо ні, які додаткові заходи можуть бути застосовані щодо почесного патріарха, який оголосив війну православ’ю в Україні? Чи скаже своє слово Константинополь?

Своєю думкою про це у бліц-інтерв’ю OBOZREVATEL поділився митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський Православної Церкви України Олександр Драбинко.

 Як ви розцінюєте рішення Синоду? Надто м’яке, надто жорстке, адекватне чи не адекватне — виходячи з того, що останнім часом говорив і робив “почесний патріарх”?

– На мою думку, рішення, яке було ухвалене, оптимальне, адекватне і конструктивне. Загалом вчинили по-людськи. Згадую свої “хули”, які мені без суду і слідства “синод” УПЦ у 2012 році приписував… Звичайно, може, чисто по-людськи, психологічно і канонічно я розцінюю, що воно мало б бути іншим, тим більше що є вагомі підстави. Переглянув реакцію на це рішення, і значною мірою згоден із критикою цих рішень від священика і викладача Одеської Семінарії Андрія Ніколаїді. Але християнство — це релігія любові. Шанс треба давати всім. Закон законом, а поблажливості Христової ніхто не скасовував. Згадаймо історію про жінку-грішницю, яку хотіли побити камінням…

 Рішення Синоду мало бути жорсткішим?

– Гадаю, що так. Річ у тім, що дуже серйозно порушені канонічні основи буття церкви. Є поняття ікономії, є поняття поблажливості, але і не можна допускати беззаконня, яке руйнує основи. Вже сьогодні, на перших етапах становлення Православної Церкви України, ми спостерігаємо, по-перше, про-Чистопровулківську діяльність колишнього київського митрополита на внутрішню дестабілізацію, по-друге, відкидання всіх нормативних основ буття нової юрисдикції, як-от: Томос, дарований патріархом Варфоломієм, сам Помісний Собор, Статут церкви, та й, за великим рахунком, і рішення Синоду Вселенського патріархату про реабілітацію самого колишнього київського митрополита.

Можна, звісно, послатися на те, що це “вікові зміни”, як це називають. Але це шкодить церкві. Я не прийшов до Православної Церкви України терпіти “старечі витівки”. У таких випадках людина має бути ізольована від суспільства з усіма почестями. Якщо немає можливості адекватної розмови і розуміння — є поняття судово-медичної експертизи. Сам тричі проходив і рекомендую всім, хто обіймає або намагається обіймати посади, пов’язані з публічною відповідальністю. Як хтось правильно зауважив, щоб людина з проблемами не спалила власний будинок, у неї відбирають сірники.

Мені здається все ж, що митрополит Філарет у здоровому глузді, але у нього є “хороші помічники”, які провокують його на подібні дії. Він досить хороший політик і психолог. І його намагаються представити як мученика. Так ось, цей “вінець” Священний Синод йому і не надів.

 Тобто на Філарета не була накладена анафема.

– Анафеми не могло бути і не буде, тому що це було б не зовсім серйозно. Якщо людина свідомо йде на розрив з усією церквою… Він уже був під анафемою. Нова анафема йому нічого не додасть і не скасує. Єдине, що додасть — це привід сказати: “ось, мої рідні мене анафематствували”. Спроба постати в очах суспільства мучеником.

Ні, Священний Синод відкинув цю затію і прийом, які хотіли б підкласти в його рішення. Це рішення — це поблажливий погляд на літню людину.

 Як виглядатиме на практиці реалізація цього рішення Синоду? Чи зовні нічого не зміниться?

– Ні, реалізація буде. В даному разі питання переходить виключно в юридичну площину – що належить Філарету і що Філарету не належить. Якщо це належало Київському патріархату, його правонаступницею є Православна церква України. Відповідно, її глава митрополит Епіфаній.

Що стосується того, що належало особисто Філарету, що було записане на нього як приватна власність — тут уже правове поле. Він може говорити: “Це моє, “Київського патріархату”.

Що кому належить і що на кого оформлене — я не можу сказати. Це вже не духовне, а суто економічно-правове питання.

 А що буде з Володимирським собором, у якому править Філарет?

– Як я розумію, його орендарем є церковна громада. А митрополит Філарет або отець Борис Табачек, напевно, є головою цієї громади. Вони і будуть, напевно, ним володіти.

Але, знов-таки, це питання різні — канонічне і чисто юридично-правове. Якщо в канонічному порядку Синод і церква пішли на поступку митрополиту Філарету, то я думаю, ця поступка буде поширюватися і на такі “бухгалтерсько-економічні” питання щодо подальшого місцеперебування колишнього митрополита Філарета. Те, що перебуває в його власності, він декларуватиме як власність “Київський патріархат”, на це до певного часу будуть поблажливо дивитися, а там буде видно.

Відбувається звичайна маргіналізація. Митрополита Філарета перестали сприймати всерйоз. І не карають згідно з тими схоластичними правилами, як того вимагає регламент, бо на те є свої причини. Це і його минулі заслуги. Власне кажучи, вихідці Київського патріархату — це вихідці з-під його руки. Я їх дуже розумію.

Чисто по-людськи я дуже добре розумію мотивацію тих, хто ухвалював це рішення.

 Який ваш прогноз щодо ходу у відповідь Філарета? Чи може він знову скликати “собор”, чи буде висвячувати нових священиків і єпископів, створюючи свою “армію”?

– Він може це робити. Але це будуть такі самі маргінали. Нормальна розсудлива людина не піде під свячення до колишнього Київського митрополита Філарета, тому що у нього фактично буде заморожене майбутнє.

Філарет не вічний, я не вічний, Кирил не вічний… і ніхто не вічний. А Володимирський собор — не Клондайк.

Цей легкий авантюризм, яким віє від таких людей — ось, я отримаю хіротонію, а потім буду єпископом… Тільки аферисти можуть ловити момент, коли спрацьовує “чуйка”.

Може, Філарету здається, що це буде для нього вигідно, що він щось покаже і доведе. Але його подальші дії, які шкодять церкві, думаю, будуть розглянуті богословсько-канонічною комісією при Священному Синоді і в жорсткішому порядку будуть припинені.

За цими священиками і єпископами, яких він може плодити і вже плодить, як у нас сказав один чоловік — “ксерокопіює”, — немає майбутнього. У майбутньому їх приєднання до ПЦУ як єпископів неможливе.

Річ у тім, що церква має право рецепції того чи іншого таїнства. Вона може визнавати єпископську хіротонію, а може не визнавати.

Наприклад, так вчинив патріарх Варфоломій. Певний час вважалося, що був розкол, але Вселенський патріарх використав право рецепції. Він може визнавати або не визнавати те, що було раніше, як таке, що відбулося чи ні.

Наприклад, людину можна позбавити посади, але не можна позбавити сану. Ми можемо людину посадити у тюрму, ми можемо вбити її. Але не можна забрати душу у людини. Це не від нас залежить. Не можна, наприклад, “розхрестити” хрещену людину. Таїнство і благодать — це щось особливе.

Так само і тут. Питання у рецепції церковною повнотою того чи іншого таїнства, зокрема хіротонії.

Згадаймо ту саму анафему. Вона була політичною. Але цей дисциплінарний захід не вплинув на ситуацію, як на це сподівалася Московська патріархія, а тільки посилив розкол. Може, в політичному плані для Росії це було зручно, бо люди були розділені — ці з “розкольниками”, а ці з канонічною церквою. Тобто поділ уже був, і це елемент заздалегідь запланованої гібридної війни.

 Ваш прогноз: чи можуть подальші дії Філарета, якщо такі будуть, бути оцінені жорсткіше? Якщо так, які “санкції” щодо почесного патріарха можуть бути застосовані?

– Філарет заявив, що він виходить зі складу ПЦУ. Добре. Тоді кому він тепер канонічно належить? Київському патріархату? Собі? Ні. Він належить Константинопольському патріархату, який і був організатором Помісного об’єднавчого собору.

Ми повинні пам’ятати, що 11 жовтня 2018 року у Константинополі відбувся Синод, який визнав анафему Філарета недійсною, а самого Філарета визнав колишнім митрополитом Київським. Тоді Синод Константинопольської церкви анулював документ 1686 року щодо анексії Київської митрополії Москвою.

Відповідно, всі ієрархи, всі клірики, які на час 11 жовтня 2018 року перебували на території України, були визнані кліриками Константинопольського патріархату, який благословив проведення Об’єднавчого собору, і частині цього Константинопольського патріархату була дарована автокефалія.

До речі, владика Онуфрій вважається просто кліриком Константинопольського патріархату, який не прийшов на собор, скільки б вони не говорили, що вони є Українською церквою чи Московським патріархатом.

Таким чином, якщо колишній митрополит Київський Філарет вважає себе таким, що не увійшов до Православної церкви України, то він стає у порядок між 11 жовтня і 15 грудня 2018 року. Тобто Константинопольська Матір-Церква може вжити щодо свого клірика, Філарета, відповідні заходи.

Що це може бути? Скасування постанови щодо колишнього Київського митрополита, ухваленої Синодом 11 жовтня. Таким чином, відкочуємо час назад, і отримуємо митрополита Філарета анафематського Московського патріархату. Константинополь може сказати: ми відмовляємося від цього клірика. Він був у Москві — нехай він туди і повертається.

Це, якщо логічно підходити до цього питання. Ти не приймаєш те, що тобі дали, тоді, будь ласка, повертайся в той стан, у якому ти був. Знову ж таки, це питання церковної рецепції, як до тебе ставитимуться: як до чинного ієрарха чи як до того, з яким не можна спілкуватися у стані анафеми.

Джерело  OBOZREVATEL