Зі святом стрітення Господнього!
Сьогодні свято Стрітення. Слов’янське слово Стрітення означає “зустріч”. Зустрічається старе і нове. Вічне Богонемовля Ісус і старий заповіт в особі старця Симеона. Зустрічається стара і нова благодать. В кінці-кінців зустрічається старий і немовля. Зворушливе видовище спостерігати за онуками і людьми похилого віку. Вони, немов посвячені в одну і ту ж таємницю, прекрасно розуміючи один одного. І нікому не буває так добре зі старими, як маленьким дітям, невиразно незрозумілими перші слова. Така ж приблизно поетична картина відбулася в Єрусалимі на сороковий день після Різдва Христового.
У храмі сорокаденне Немовля, Владика неба і землі з благодатним захопленням і великою радістю зустрілись зі старцем Симеоном та пророчицею Анною. Святий Симеон на схилі віку вимовляє дивні слова, які св. Церква щодня повторює за вечірнім богослужінням при заході дня: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм із миром: бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів…». Продовжуючи потім своє пророцтво, праведний старець звернувся до Діви Марії і, вказавши Їй на Немовля, сказав: «Се, лежить цей на падіння і на повстання багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання, – і Тобі Самій меч душу прошиє – щоб відкрились думки багатьох сердець» (Лк. 2; 35,36). Ці слова означали, що про Нього йтимуть суперечки і міркування, що багато хто знайде в Ньому для себе повстання і порятунок, а багато – спокусу і загибель, як об камінь розіб’ють свої думки і зусилля, так і не пізнавши в Ньому Бога.
Вустами старця Симеона: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико…» – сказало останнє слово старозавітне людство. Починається новий час, виконуються пророцтва Симеона.
У іудеїв того часу було дві традиції, пов’язані з народженням в сім’ї дитини.
По-перше, жінка після пологів не могла з’являтися в Єрусалимському Храмі сорок днів (а якщо народилася дівчинка – то і всі вісімдесят). Як тільки термін закінчувався, мати повинна була принести в Храм очисну жертву. У неї входила жертва – однорічне ягня, і жертва на відпущення гріхів – голубка. Якщо сім’я була бідною, замість ягняти теж приносили голубку, виходило «дві горлиці або два пташеня голубиних».
По-друге, якщо в сім’ї первістком був хлопчик, батьки на сороковий день приходили з новонародженим в Храм – для обряду посвячення Богу. Це була не просто традиція, а закон Моісеїв: його іудеї встановили в пам’ять виходу євреїв з Єгипту – визволення від чотиривікового рабства.
І ось, Марія і Йосип прибули з Віфлеєму в столицю Ізраїлю Єрусалим. З немовлям на руках, вони ступили на поріг Храму. Сім’я жила небагато, тому очисною жертвою Богородиці стали дві голубки. Пречиста Діва вирішила принести жертву з смирення і поваги перед іудейським законом, незважаючи на те, що Ісус з’явився на світ в результаті непорочного зачаття.
Після здійснення обряду Святе Сімейство вже прямувало до виходу з Храму, але тут до них підійшов старезний дід, мабуть, найстаріша людина в Єрусалимі. Його звали Симеон. У перекладі з староєврейського «šim’on» означає «слухання». Праведник узяв Дитятко на руки і радісно вигукнув: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, по слову Твоєму, з миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля» (Лк 2: 29-32).
За переказами, на момент зустрічі з Христом Симеону було більше 300 років. Він був шанованою людиною, одним із сімдесяти двох вчених, яким доручили перевести Святе Письмо з єврейської мови на грецьку.
Цієї суботи старець виявився в Храмі невипадково – Святий Дух привів його. Багато років тому Симеон перекладав книгу пророка Ісаї, і побачив загадкові слова: «Се Діва в утробі зачне Сина». Як діва, тобто незаймана, може народити? Вчений засумнівався і хотів виправити «Діва» на «Жінка». Але йому з’явився Ангел і не просто заборонив вносити зміни до слово, а сказав, що Симеон не помре, поки особисто не переконається, що пророцтво істинне. Про це пише євангеліст Лука: «Він був муж праведний і благочестивий, потіхи чекав для Ізраїля і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерті перш, ніж побачить Христа Господнього» (Лк 2: 25-26).
І ось, день прийшов. Виповнилося те, на що вчений чекав все своє непосильно довге життя. Симеон узяв на руки Немовля, народжене від Діви, – а значить, пророцтво Ангела виповнилося. Старець міг спокійно померти. «Нині відпускаєш раба Твого, Владико…».
У зв’язку з подією Стрітення Господнього, кожному християнину важливо згадати, що свого часу наша мати принесла нас в храм і теж поставила перед Господом, щоб ми стояли в твердості віри і святості життя. Слова «нині відпускаєш…» відносяться не тільки до старозавітної Церкви, до старозавітного людства, вони відносяться до кожного з нас. Рано чи пізно вони торкнуться нас усією своєю сутністю. Тому дуже важливо пам’ятати про них, а разом з цим і про те, що ми завжди стоїмо перед Богом, хоча не завжди усвідомлюємо це чи заглушаємо це свідомість суєтою, гріхами і непокорою волі Божої.
Нехай цьогорічне свято пришестя Христа в храм і зустріч Його в цьому храмі наштовхнуть нас до християнських роздумів про Бога і про себе самих, про наше неминуче «нині відпускаєш…», і буде для нас тоді мирною і радісною зустріч з Христом Богом нашим, до якої завжди повинна прагнути християнська душа.
Старий Заповіт зустрічається з новою благодаттю. Зустрічаючи нове, тобто Христа бажаємо Вам, дорогі християни оновлюватися духом розуму вашого, відкладати старе, купувати нове, красиве і вічне. Постійно здійснювати шлях свого поновлення силою Христовою в ім’я Христа і для царства Христового.
Прес-служба Патріархії