У пік голоду в Україні щохвилини вмирало 17 людей, 1 тисяча – кожну години, майже 25 тисяч – щодня…

Хоч  би  світало…  –  Мамо,  хліба!
Підвівся  батько:  замовчи!
Коло  вогню  в  вагоні  збились
і  мруть  голодні  втікачі.

І  дим  їм  очі  виїдає.
Мороз  проходить  аж  в  кістки.
А  за  вагоном  крик  і  гомін,
обмін,  торгівля  і  свистки.

В  лахмітті,  в  скорбі,  у  болячках
зігнулась  мати.  В  щось  дитя
укутала,  та  все:  ну,  спати  –
навік  засунуло  б  ти…  Життя!

Прийшли  сюди,  а  голод  з  нами.
Й  нема  людей  поміж  людей.
Ти  чув?..  недавно  десь  тут  жінка
зварила  двох  своїх  дітей…

Одскочив  батько:  божевільна!
Мовчи!  мовчи!  До  чого  це?  –
Схопилась  мати  й  закричала,
а  батько  плюнув  їй  в  лице…

86 років тому наша ненька Україна втратила мільйони живими і ненародженими. 86 років тому були винищені люди на заході, сході, півдні, в центрі України. 86 років тому заселялися їхні порожні будинки, де ще тліли жарини в печах. 86 років тому пращури захлинулися в безнадії і горі. 86 років тому вони навчилися мовчати, щоб спробувати вижити. 86 років тому ті, хто вижили, передали скрізь покоління тваринний жах перед репресивною машиною тоталітаризму.

Ми закликаємо у День пам’яті жертв Голодомору, 23 листопада, згадати у ваших молитвах усіх тих, хто страждав і помер під час геноциду українського народу. Нехай пам’ять про всіх невинно убієнних згуртує живих, дасть силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення українського народу та держави на власній землі заради миру та злагоди в соборній незалежній Україні!

ЗАПАЛИ СВІЧКУ ПАМ’ЯТІ!