31 травня 2017 року, о 18-30, на 85 році життя, після важкої недуги, відійшов у вічність Блаженніший Любомир (Гузар), Архиєпископ-емерит Української Греко-Католицької Церкви, — повідомляє Департамент інформації УГКЦ.

Сьогодні вся повнота Української Автокефальної Православної Церкви співчуває віруючим і кліру, УГКЦ. Молитовно схиляємо голови і просимо спокою душі Блаженнішому ЛЮБОМИРУ.

Україна втратила видатного сина, політичного та церковного діяча, патріота та людину, яка стала прикладом відданого служіння, любові до ближнього та засвідчила своїм життям непохитність у Вірі.

ЛЮБОМИР (Гузар), колишній Верховний Aрхиєпископ Києво-Галицький, Глава УГКЦ.

Народився 26 лютого 1933 р. у м. Львові. У 1944 р. сім’я була змушена виїхати до Австрії, а згодом у США. Навчався у Стемфорді та Вашингтоні. 30 березня 1958 р. висвячений на священика. Викладав, душпастирював і навчався у США. У 1969 р. переїхав до Риму для продовженим богословських студій, які завершив доктором богословія в 1972 р. Тоді ж вступив до монастиря Святого Теодора (монахів студійського уставу) в Ґроттаферрата (Італія). У 1973-1984 рр. викладав у Папському місійному університеті «Урбаніана» в Римі.

2 квітня 1977 р. висвячений Патріaрхом Йосифом (Сліпим) на єпископа.

У 1978 р. призначений архимандритом монастиря Святого Теодора, а також відповідальним за монастирі студійського уставу за межами України.

З 1984 до 1991 р. є протосинкелом Львівської Архиєпархії в Римі. У 1993 р. разом зі спільнотою повернувся в Україну, служив духівником у Львівській духовній семінарії Святого Духа. З 1995 р. у монастирі Святого Теодора Студита в с. Колодіївка на Тернопільщині. У листопаді 1996 р. призначений Єпископом-помічником Глави УГКЦ.

 26 січня 2001 р. на надзвичайному Синоді єпископів вибраний Верховним архиєпископом УГКЦ.

21 лютого т. р. призначений Папою Іваном-Павлом ІІ кардиналом Католицької Церкви.

21 серпня 2005 р. проголошено перенесення осідку Глави УГКЦ зі Львова до Києва.

10 лютого 2011 р. резигнував з уряду Глави УГКЦ, передавши, за його словами, «теплою рукою» керівництво Церквою Блаженнішому Патріарху Святославу (Шевчуку).

У серпні  2016 року нагороджений Міжнародною  премію імені Івана Франка, як автор наукової монографії “Андрей Шептицький, Митрополит Галицький (1901-1944), провісник екуменізму”.

Після залишення поста Глави УГКЦ вів активну проповідницько-просвітницьку роботу, реагував на суспільно-політичні події сучасної України, був представником Ініціативи 1-го грудня, вважався моральним авторитетом нації.

В одному зі своїх численних інтерв’ю розповів, якою бачить майбутню Україну: «Якщо громадяни нашої Батьківщини будуть мати щире бажання чесно працювати – майбутнє Української Держави є більше ніж запевнене». Він зазначав, що за будь-якої кризи ми не можемо забувати про Бога та Божий закон. А саме тому важливо, щоб кожен молився та працював, але не безпідставно, а для досягнення певної мети: «Не варто просто махати руками, а треба намагатись чогось досягнути. Без праці годі сподіватись результату. Праця має бути на користь суспільства. То стара випробувана формула, яка розв’язує проблеми». Не оминув Блаженніший Любомир і теми війни в Україні, наголосивши, що Росія повинна усвідомити: «Якщо війна, то вона буде однаково страшною для всіх».

ВІЧНА ТА СВІТЛА ПАМ`ЯТЬ БЛАЖЕНОСПОЧИЛОМУ ВЛАДИЦІ ЛЮБОМИРУ!