Тезка і сучасник засновника Скита (IV ст.), преподобний Макарій був продавцем сухих фруктів та солодощів в Александрії. Приблизно у сорокарічному віці він віддалився у пустелю Келій поміж Нітрією та Скитом. Він був учнем преп. Антонія Великого, який сказав, благословляючи його: «Ось мій дух спочив на тобі. Відтепер ти будеш спадкоємцем моїх чеснот». У св. Макарія було декілька келій: у Скиту, в Лібі, у Келіях та в Нітрійських горах. Дві з них зовсім не мали вікон, і там подвижник перебував у темряві протягом Великого посту, третя була така тісна, що він навіть не міг там випростатись, а в четвертій, більш просторій, він приймав відвідувачів.

Надзвичайна суворість подвигів та велике терпіння у випробуваннях привернули до нього благодать Святого Духа. Братія Келій удостоїла його бути їхнім священиком та очільником. Його любов до чеснот була такою великою, що, коли Макарій чув оповідь про вражаючі подвиги того чи іншого насельника пустелі, він одразу поривався перевершити їх та досягти його досконалості.

Він почув, що учні св. Пахомія у Великий піст не їдять нічого вареного, і протягом семи років не вживав нічого, крім розмоченого гороху та сирих овочів. Він поклав свій хліб у закопаний у землю глечик з вузькою шийкою і впродовж трьох років їв лише стільки, скільки міг звідти витягнути за раз. Перемігши насилля сну, він простояв п’ять днів коло своєї келії, переносячи сонячний жар і нічний холод.

Якось Макарій розчавив на руці комара, який вкусив його. Зрозумівши, що він завдав смерть Божому створінню, він вирішив провести шість місяців оголеним на болоті, що кишіло злющими комарами та іншими комахами. Коли подвижник нарешті повернувся до своєї келії, він був настільки спотворений укусами, що його можна було впізнати тільки за голосом.

Почувши, як хвалили спосіб життя монахів Тавеннісі, Макарій перевдягнувся і прийшов до великої обителі інкогніто, просячи взяти його послушником. Св. Пахомій відмовив гостю, зауваживши, що в його віці неможливо пристосуватися до суворого життя монахів. За наполяганням преподобного, його все ж прийняли для випробування. Весь Великий піст Макарій провів, стоячи в кутку, безупинно плетучи циновки з пальмового листя, і навіть не торкався хліба й води, які йому приносили. Решта братів нарікали св. Пахомію, кажучи: «Де ти знайшов цього без плотного, нам на докір?» Тим часом Бог відкрив Пахомію, що новий послушник – це славнозвісний Макарій. Тоді ігумен вклонився подвижнику, обійняв його, подякував за урок смирення, що його надавав монахам святий протягом цих місяців, та відпустив, заручившись його молитвами.

Іншого разу Макарій вирішив п’ять днів ні на що не відволікатися від споглядання Бога. Він сказав своєму уму: «Не сходь із Небес! Там ти маєш ангелів, архангелів і Бога усього всесвіту. Не спускайся з Небес!» Після двох днів споглядання розлютований біс спалив усе, що він знайшов у келії преподобного, окрім маленької рогожки, на якій той сидів. На третій день Макарій усе ж дозволив своєму уму повернутися до споглядання цього світу, щоб не впасти у марнославство.

Своєю молитвою преподобний звільняв від нечистих духів багатьох одержимих і зцілював хворих. Од ного дня гієна принесла йому свого сліпого малюка. Святий зцілив щеня, наступного дня мати віддячила овчиною, яку Макарій, своєю чергою, приніс у дар св. Меланії [13 січ.].

Просяявши незліченними чеснотами та чудесами, св. Макарій спочив у мирі, досягнувши майже сто літнього віку. До останньої миті він не припиняв бо ротьби з дияволом, картаючи себе за обжерливість та недбальство. Нарешті він промовив до лукавого: «Чи дав я тобі щось сьогодні? Ти не знайдеш у мені більше нічого. Йди геть!».

Молитвами святих Твоїх

Господи Ісусе Христе

помилуй нас!

Амінь

Джерело “Житія святих укладені на Святій Горі Афон. Синаксар. Т.2. Лютий”

Видання здійснена за підтримки Фонду пам`яті Блаженнішого Митрополита Володимира