«Бачите гори оці? Яка на горах цих возсія благодать Божа, і має бути город великий, і багато церков Бог воздвигне…» – св. ап. Андрій Первозванний
Проповідь на день пам’яті
св..ап. Андрія Первозванного
13 грудня 2014 року
Христос посеред нас! І є, і буде!
Пам’ятайте наставників ваших, котрі проповідували вам слово Боже, і (…) наслідуйте віру їх (Євр. 13:7). Виконуючи цю заповідь, наша Церква і наш боголюбивий народ протягом століть особливим чином ушановували та славили святого Андрія Первозванного – апостола, який колись першим пішов за Христом, а пізніше привів до Нього свого брата-апостола Петра та багато язичницьких народів.
За давнім християнським переданням, апостолові Петру випав жереб проповідувати в Римі, Матфею – в Палестині, Маркові – в Єгипті, Іоанну – в Малій Азії, Фомі – в Парфії, Андрієві ж – у Франкії та Скіфії… Середньовіччя мало свій – символічний – погляд на географію. Центром землі вважали ( і зображували на картах ) місто Христове – Єрусалим. А решта землі була поділена на «апостольські уділи». Канонічне достоїнство Риму та Антіохії спиралося на авторитет первоверховних апостолів Петра і Павла. Олександрія вшанувала апостола Марка. Константинополь, а пізніше й Київська Русь пов’язували авторитет своєї Церкви з ім’ям апостола Андрія Первозванного.
«Андрій учив у Синопії, і коли прийшов у Корсунь гирло Дніпрське, і захотів піти в Рим. І прийшов до гирла Дніпрського і звідти пішов по Дніпру горі, і за призначенням Божим прийшов і став під горами на березі. І, вставши зранку, рече учням своїм, що були з ним: «Бачите гори оці? Яка на горах цих возсія благодать Божа, і має бути город великий, і багато церков Бог воздвигне». І зійшов на гори ці, і благословив їх, і хрест поставив, і помолився Богу, і зійшов з гори тої, де опісля постав Київ, і пішов по Дніпру горі» («Повість врем’яних літ», переклад В.В. Яременка).
Пророцтво про велич міста і вознесіння благодаті. Благословення Київських гір і воздвиження Хреста… Вдаючись до образної, символічної мови, автор « Повісті….» тут розвиває ідею богообраності Русі й особливого статусу Київської землі. «Оскільки святий Андрій, апостол, – стверджував Київський православний собор 1621 р., – перший архієпископ Константинопольський, патріарх Уселенський і Руський апостол, і на Київських горах ноги його стояли, і Русь очі його бачили, а вуста благословили (…), то слушна й побожна є річ відновити празник його хвалебно й нарочито; воістину Русь нічим не є від інших східних народів менша, мала ж бо й вона в себе цього апостола-проповідника». Логіка постанови тут у певному сенсі пояснює логіку «Повісті…». Оскільки святий апостол Андрій є перший апостол Руський, то воістину Русь не менша від інших східних народів….
***
Апостол Андрій помер на хресті, а в момент смерті він просив Господа Ісуса Христа прийняти його дух. Будьмо ж і ми до останньої миті свого життя віддані Христу. Коли буде Йому угодно, відійдімо до Нього з молитвою на вустах, в єдності з Ним, аби після смерті увійти в Його вічне Царство.
Молитвами святого апостола Андрія, Господи Ісусе, утверди нас у вірі християнській, збільш нашу любов, зміцни наше серце!
Митрополит Олександр (Драбинко)
«Бути вдячним Богові» – К.:Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира, 2017.