Христос хрещається! У річці Йордані!

99 грецьких слів або п’ять віршів. А в них – розповідь про таємну подію, яка поклала початок цьогорічному святу.

Тоді приходить Ісус з Галілеї на Йордан,- пише євангеліст Матфей, – до Іоанна хрестителя від нього. Іоанн же не допускав Його і говорив: мені треба хреститися від Тебе, і чи Ти приходиш до мене? Але Ісус сказав йому у відповідь: облиш нині, бо так належить нам виконати всяку правду. Тоді Іоанн допускає Його. І, охрестившись, Ісус вийшов зразу ж води, – і ось, розкрились Йому небеса, і побачив Іоанн Духа Божого, Котрий сходив, мов голуб, і спускався на Нього. І ось, голос з неба, який говорить: Це є Син Мій Улюблений, в Ньому Моє благовоління (Мф. 3:13-17).

Як пише архімандрит Януарій (Івлієв), розповідаючи про цю дивовижну подію, євангелісти не «проколюють подію хрещення», а використовуючи символи, біблійні цитати та натяки, «пишуть для нас словесну «ікону». Сцена хрещення, вважає видатний російський біблеїст, «відповідає не на питання, як усе відбувалося, а на питання, в чому полягає глибинна суть хрещення Ісуса». Хрещення Іоанна, пам’ятаємо ми з Євангелія від Матфея слова самого Іоанна. Але щоб до кінця усвідомити радикалізм проповіді Іоанна, нам слід пам’ятати, що за часів Христа обряд хрещення використовувався для переходу язичників в іудейство. Отже, закликаючи іудеїв покаятися й хреститися у водах Йордану, Предтеча не лише проповідував покаяння, а й вимагав від іудеїв, які прагнули ввійти в нове Царство Боже , «все розпочати спочатку, ніби вони були язичниками, що вперше пізнали Бога» (вислів Я. Івлієва).

Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне, – закликає іудеїв Іоанн, який здобув популярність завдяки своєму аскетичному життю та суворій проповіді. І ось до вод Йордану приходить таємничий Галілеянин. Він просить пророка охрестити його, але той намагається стримати Ісуса. Мені треба хреститися від Тебе, – каже Іоанн, але Ісус смиренно приймає його хрещення, щоб виконати всяку правду. І тут відбувається щось, що можна описати лише символічною мовою Божественних таїн.

Хрестившись, Ісус вийшов зразу ж з води, – і ось, розкрилися Йому небеса, і побачив Іоанн Духа Божого. На жаль, російський та залежний від нього український переклади тут допускають певну неточність. Читаючи переклад, ми можемо дійти висновку, що Євангеліє описує все, що відбувається, з погляду Іоанна Хрестителя. І побачив Іоанн… Однак, звернувшись до оригінального – грецького – тексту, помітимо, що описані події передано з погляду Самого Ісуса. Процитуємо дослівний переклад із грецької: «Охрещений Ісус одразу вийшов із води ; і ось відкрилися Йому небеса, і побачив Духа Бога, Який сходив неначе голуб, і приходив на Нього, і ось голос із небес, що говорить…».

Дивовижна подробиця, на яку ми зазвичай не звертаємо уваги. На самому початку своєї розповіді  про Христа Євангеліє пропонує нам поглянути на небо очима Ісуса. З Його погляду…

Подолати обмеженість своєї природи і свого «я». Це завдання стояло перед людиною ще на ранніх етапах її духовного розвитку. Давні люди вірили: вбравшись у ту чи іншу тварину, наслідуючи її рухи тощо, вони можуть начебто опинитися всередині того, кого зображують. Варто лише зодягнути шкуру вовка, притулити до обличчя вовчу маску, поглянути на світ із погляду вовка – і ти перетворишся на вовка, опануєш його силу.

Християнству не притаманне  магічне мислення. І ми не віримо в те, що стати святим, наприклад, можна, одягнувши речі, що колись належали святій людині. Не віримо й у те, що єдності з Богом можна досягнути лише за допомогою зовнішніх ритуалів, не змінюючи свого серця. Але ми віримо в дещо набагато дерзновенніше, аніж наші пращури.  Ми віримо, що наша єдність із Христом може стати настільки повною, що ми повторимо слідом за апостолом Павлом: я вже не живу сам по собі, я вже не один, у мені, зсередини мене, в глибині мого життя перебуває Сам Христос ( див.: Гал. 2:20).

І на самому початку євангельської оповіді, в третій главі Євангелія від Матфея, нам несподівано відкривається таємниця богоспілкування, побачена з погляду самого Христа. Ми бачимо розкрите небо. Бачимо Дух Божий, що сходить з небес, наче голуб. Чуємо, як долинає згори таємничий голос… Інакше кажучи, ми сприймаємо те, що відбувається, так, ніби ми відтепер живемо й відчуваємо у Христі…

Маска, переодягання, сакральний танець… Усе це, на думку древніх, допомагало їм ніби переміщатися всередину іншого існування. «Якщо я надягну маску чи шкуру тварини, – вважала давня людина. – то опинюся всередині її єства, всередині її природи, опаную її силу». Такі  уявлення здаються нам наївними. Та чи не замінили ми давні магічні ритуали новими, художніми? Чи не намагаємося і сьогодні проникнути «всередину» інших існувань, але вже новими й витонченішими способам? Роман.  Телесеріал. Занурюючись у цю (сконструйовану чиєюсь уявою) реальність, ми також намагаємося розширити свій досвід, опинитися всередині іншого існування… Ми поблажливо посміхаємося, згадуючи наївні уявлення древніх. Та чи вільні ми від магії перевтілень, що їх нам пропонує література чи кінематограф? Чому багато хто з нас щодня годинами просиджують біля телеекранів? Чи не опинимося ми, співпереживаючи головному героєві серіалу, неначе всередині його існування?

Можливо, слухаючи ці слова, ви вирішили, що я є принциповим противником мистецтва і звинувачую його в тому, що воно послуговується давніми язичницькими рецептами перевтілення. У такому разі ви поквапилися з висновком. Я зовсім не є противником мистецтва. Навпаки, в бажанні людини пізнати більше, ніж вона є сама, я бачу дивовижну властивість її природи. Нашій природі притаманне прагнення вийти за межі самих себе. Ми не можемо бути тільки собою. Нам потрібно значно більше.

Проте, визнаючи цінність художнього досвіду, ми маємо визнати й цінність досвіду релігійного. Сучасне телебачення (і мистецтво загалом) пропонує нам співпереживати героям і проживати життя персонажів. І це зовсім не погано. Адже за персонажами, що їх вигадали сценаристи, стоїть як їхній особистий досвід, так і досвід їхнього спостереження за життям інших. Однак існує й інший, набагато цілісніший та досконаліший, досвід виходу за межі себе. Існує досвід подолання своєї обмеженості в релігійному досвіді через набуття повноти спілкування з Богом  та іншими людьми у Христі – Божественному Слові, Яке стало Людиною, щоб навернути людину до Бога.

Шлях мистецтва ґрунтується на людському баченні та інтуїції людського духу. А шлях релігійний – на Одкровенні, на баченні очима Христа: і ось, розкрилися Йому небеса, і побачив Духа Божого, Котрий сходив, мов голуб, і спускався на Нього. І ось, голос з неба, який говорить…

Давня Церква знала три великі свята: Великдень, П’ятидесятницю і Богоявлення, яке тоді називали Богоявленням (грецьк. Феофанія) або Явленням (грецьк. Епіфанія). «Коли в Йордані хрестився Ти, Господи, Троїчне явилося поклоніння, – урочисто співає Церква сьогодні, – бо Родителя голос свідчив Тобі, возлюбленим Сином Тебе називаючи, і Дух у виді голубинім засвідчив твердість слова. Явився Ти, Христе Боже, і світ просвітив, слава тобі».

Отже, Богоявлення – це свято нашої близькості з Богом. Свято, коли, поглянувши на небо разом із Христом, ми пересвідчуємося, що Бог  біблійного Одкровення – це Отець, Син і Святий Дух. Але чому Бог у Христі відкривається нам сьогодні саме як Пресвята трійця? Чому Явлення, або Епіфанія, – це саме одкровення Отця, Сина і Святого Духа? Ані біблійна, ані церковна традиція не пропонують людині абстрактних чи теоретичних знань. Усі отримані нами від Бога й Церкви знання завжди пов’язані з нашим спасінням.

Людським розумом не осягнути таїну Трійці. Та лише керуючись нею, керуючись ученням про Бога як Трьох Осіб єдиної природи, ми можемо остаточно зрозуміти, чим є людина й у чому полягає її покликання… Нашому світові катастрофічно бракує любові. Люди в ньому зрощені в колективи: належать до націй та класів, об’єднані в партії та віртуальні спільноти, відчувають свою причетність до корпорацій та культур. Але наскільки органічною є та єдність, яку пропонує нам сьогодні соціальна мережа, партія чи нація? Чи існує сьогодні в світі бодай одна спільнота чи колектив, де не існувало б конфлікту між нашим «я» та іншими? Чи не намагається наше «я» скрізь і всюди болісно обстоювати свої права, а колектив, спільнота – його поглинути?

Багато хто з нас проводить чимало часу в соціальних мережах, де нам надано нині унікальні можливості для комунікації. Та чи робить нас таке спілкування щасливішими? Чи допомагає воно нам по-справжньому пізнати іншу людину? Чи завжди ми вміємо відрізнити під час віртуального спілкування справжню особистість людини від її соціальної маски? На жаль, попри зовнішню зручність спілкування в мережі не допомагає нам остаточно подолати проблему самотності й не робить нас щасливими.

Навіть коли знаходимо  через спілкування в Інтернеті однодумців і друзів, все одно постійно тужимо за чимось іншим. За справжньою дружбою. За коханням. За істинною довірою та розумінням… Кожен із нас завжди хоче залишатися собою. Й водночас кожен із нас завжди прагне якоїсь форми єдності. І в цьому полягає таємниця людини, яку століттями ретельно береже християнська Церква… Нікого з вас не можна звести до соціальної функції, – каже нам Церква. Кожен із вас, – утішає нас Церква, – набагато глибший, ніж його соціальна роль чи маска. Кожен із вас є унікальним. Ніхто, жодна особистість, жодна особа не мають бути втрачені для вічності Бога.

Чому ж ми чуємо ці слова про гідність і свободу людської особистості саме з вуст християнської Церкви? Річ у тім, що, згідно із вченням Церкви, Бог створив людину за Своїм образом і подобою. Створив нас водночас єдиними й унікальними, такими, що прагнуть спілкування і хочуть зберегти своє «я».

Бог Трійця, – стверджує християнське Одкровення, – є Богом абсолютної Любові. Отець, Син і Святий Дух – це три особистості, але вони настільки пов’язані між собою стосунками любові, що мають єдину природу. «Християнство є певним наслідуванням природи Божої», – каже святитель Григорій Ніський. І це таємниче наслідування Бога означає втілення в людському житті того образу буття, який відкривається нам у Бозі Любові – Пресвятій Трійці.

Ми маємо наслідувати відкритість і жертовність Божественної любові. Ніхто з нас, жодна людська особистість не може стати собою на самоті. Кожен із нас не може реалізувати свою особистісність, відвернувшись від Бога та інших людей. Аби виявити й утвердити своє справжнє «я», кожен із нас має знайти в іншому співрозмовника, відкрити для себе стосунки діалогу, полюбити іншого як самого себе.

Христос прийшов у світ, затьмарений гріхом та людським егоїзмом. «Христос приходить на Йордан, – пише Блаженніший Митрополит Володимир, – де до Нього безліч людей хрестилися для прощення гріхів, тож вода Йорданська наскрізь була просякнута злом, вадами, людською неправдою. І саме в цю товщу людського бруду, безпросвітної темряви і гріха занурюється наш Спаситель, Який не мав потреби в Хрещенні. Занурюється, щоб знищити і перемогти гріховну темряву» (Зі слова на другий день Богоявлення, 1980 р.).

Христос входить у води Йордану, і вони змінюють напрям своєї течії. Море побачило і розступилося, Йордан повернув назад  (Пс. 113:3). У цих словах Псалмоспівця відображене пророцтво про те, як змінюють свою течію ріки людського життя після пришестя у світ Сина Божого. Якщо до Христа води Йордану течуть у Мертве море, то після Богоявлення вони повертаються назад; від смерті до життя, від пекла до раю, від самотності до спілкування.

Вода може бути символом руйнування. Але вона також іноді символізує у Святому Письмі шлюбну єдність. Як зазначає преподобний Єфрем Сирін, води Йордану необхідно розглядати символічно, у світлі шлюбної символіки. Біля вод колодязя посватав Ревекку Єлеазар. Так само заручився Яків із Рахіллю і Мойсей із Сепфорою. «Вони були прообразами Господа нашого, – пише преподобний Єфрем, – Який заручився зі Своєю Церквою у водах Йорданських».

Прийдімо ж сьогодні до спасительних вод Йордану, аби отримати від них освячення нашої ветхої природи. Прийдімо сьогодні до вод Йордану, аби віднайти в них єдність із Христом Спасителем. Прийдімо нині до вод Божественного життя, аби вигнати з нашого  життя самотність і смерть. Прийдімо нині до Йордану, аби віднайти там Сина Божого, і разом із Ним віднайти Отця і Духа – Трійцю Святу, Єдиносущну, Животворчу й Нероздільну.

Пресвята Трійце, помилуй нас! Господи,очисти наше життя від самотності та гріха. Владико, зміцни нас у братстві та відкритості до ближнього. Святий, зглянься над нами й утверди в нашому житті благодатне світло Твоєї любові. Аби, наслідуючи Тебе, Божественну Трійцю, і ми, грішні, сподобилися жити в єдності й любові, як Ти, Господи, й заповідав Своїм учням.

Проповідь Олександра (Драбинко), митрополита Переяславського і Вишневського

у день Богоявлення 19 січня 2015 року з видання «Бути вдячним Богові»

– К.: Фонд памяті Блаженнішого Митрополита Володимира