проповідь на свято апп. Петра і Павла
Чи може корабель плисти без капітана, чи може військо бути без командира, чи може бути громада без провідника? Напевно, що ні!
Сьогодні ми зібралися у храмі, щоб разом вшанувати пам’ять двох великих учителів, провідників, керманичів християнства, стятих апостолів Петра і Павла. Тих, хто своєю ревною працею, а також і своїм життям старалися донести до всіх країв Вселенної слова найбільшого учителя – Ісуса Христа. Тим самим виконуючи настанову, яку було дано учням: «Ідіть і навчайте усі народи» (Мт. 28.19), для спасіння найбільшого скарбу – людської душі, щоб «почувши увірували, і увірувавши спаслися» (Пор. Ді. 13.48). Саме для того, щоб якнайбільше Божого люду могло спастися, Ісус Христос дав доручення апостолам і їх наступникам: єпископам, священикам, щоб навчали, були провідниками і керманичами християн.
Святий апостол Петро – галилейський рибалка, який трудився на морі для своєї сім’ї, і від тої праці Христос кличе Симона – Петра до праці духовної, щоб став він одним із рибалок людських душ, а найбільшим планом Спасителя було те, що той маловідомий рибалка став твердим стовпом, могутньою опорою нової Церкви. «Тож Я тобі заявляю, що ти – Петро (скеля), і що Я на цій скелі збудую мою Церкву і що ворота пекельні не здолають її. Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що Ти на землі зв’яжеш, те буде зв’язане на небі; і те, що ти на землі розв’яжеш, те буде розв’язане й на Небі» (Мт. 16.18-19).
Задля Христа і Його науки Петро залишив усе: родину, працю, майно, плани на майбутнє, а також своє колишнє життя. Прийняв Христове покликання і наслідував Його. Він вибрав ту частку, що не може бути віднятою (Пор. Лк. 10.42). Це служіння Божому покликанню і людям у плані утвердження їх віри, для спасіння кожної душі, що почує голос Сина Божого, через вчення Церкви.
Святий апостол Павло став учителем Церкви Христової також, залишивши свою перспективну світську кар’єру, покинув свій стан, коли біля Дамаску у видінні почув Христа. В той час, коли апостоли голосили Слово Боже, коли вони хрестили людей тисячами, бо ті, почувши про розп’ятого і воскреслого Христа, ставали на бік християнства, приймаючи Хрещення від апостолів, то Савло як ревний фарисей із фарисеїв, не розуміючи, що робить, переслідував християн, отримував задоволення, думаючи, що тим самим приносить службу Богові. Але коли почув голос із неба: «Савле, Савле! Чому переслідуєш Мене?» А він запитав: «Хто Ти, Господи?» А цей: « Я Ісус, Якого ти переслідуєш. Встань та йди в місто, і тобі скажуть, що маєш робити» (Пор. Ді. 9.17). В скорому часі Савло прийняв хрещення і став ревним апостолом Павлом. Трудився в проповідях, в подорожах, у важкій праці, в терпіннях і ув’язненні, не лякаючись здолати тисячі кілометрів, приймаючи усякі негаразди, лише, щоб спокутувати свої провини в незнанні, а рівно ж віддає своє життя, щоб підтвердити апостольське, християнське визнання: «Ти – Христос, Син Бога живого» (Мт. 16.16). В церковній історії ми маємо нагоду переконуватись безліч разів, що багато мужчин, жінок, дітей підтверджували своїм життям це визнання і задля цього посвячували своє життя, щоб бути спасенними у Царстві Божому.
І сьогодні Христос питає нас, і то особисто: «За кого Мене вважаєш ти!» Христос, напевно, більше потребує від нас сьогоднішніх, як і колись, виявлення своєї віри в ділах, засвідчуючи свою обітницю, дану у Хрещенні: «Бо по ділах ваших спізнають вас, що ви є Мої учні».
Дорогі брати і сестри у Христі! Сьогодні ми святкуємо пам’ять двох міцних стовпів Церкви Христової. Апостолів Петра і Павла, котрі своєю працею привели до Христа багато людей і утвердили у вірі. Молімося і просімо у первоверховних апостолів, щоб вони молили Бога за нас і наші душі, і щоб ми могли завжди визнавати і засвідчувати з глибини наших сердець: «Ти – Христос, Бога живого Син». Амінь.
За матеріалами прес-служби Отинійського деканату УАПЦ.