СВІТЛО ХРИСТОВОЇ ЛЮБОВІ
Христос рождається! Славімо Його!
Велика благочестя тайна: Бог явився у плоті (1 Тим. 3:16), – так богословить апостол Павло, повчаючи Тимофія.
Розкрилося небо, й у світ сходить Боже Слово. Розвіюється сутінь журби. Усе в світі відтепер віднаходить сенс у Божественному Логосі. «Шануй Різдво, – пише святитель Григорій Назіанзин, – бо воно звільняє тебе від пут зла. Склади шану цьому малому Віфлеєму, що дарував тобі рай. Вклонися цим яслам: бо завдяки їм ти , не маючи смислу, вигодуваний Божественним Смислом, самим Божественним Словом».
Трепет, відчуття особливої близькості до Бога… Бажаючи, щоб ми глибше осягнули сенс Втілення, Церква закликає нас до духовного переживання Різдва. Нас зачаровує краса святкового богослужіння. Ми вражені поезією церковних пісне співів. Але Різдво відкриває перед нами таїну більш величну й сокровенну, ніж краса богослужіння. Ми повинні святкувати Різдво, – каже святитель Григорій, – «не по-світському, а божественно, не по-мирському, а надмирно».
Мета будь-якого церковного свята – навчити нас уподібнюватися Христу, ввести нас у Христове життя. Людина, вважали святі отці, може на особистому досвіді пережити головні події з життя Христа. Подібно до Діви Марії, стверджував преподобний Симеон Новий Богослов, людина здатна зачати й носити Бога. Діва зачала тілесно, а народження Христа всередині нас відбувається духовно. Та це аж ніяк не применшує реальності Христа, Який живе в нас.
Таємниче відображення в людині Різдва відбувається приховано. Бог у нашому серці поводиться, як немовля в утробі матері. Божественна присутність виявляє Себе лише в сокровенному «серцебитті».
Тож як пережити радість Різдва нам, людям, життя і молитва яких далекі від життя і молитви давніх? Чи здатні ми пережити Різдво не тільки емоційно, а й духовно? Чи допоможуть нам тут формальні релігійні знання? Чи наблизить до Бога уважне «вслуховування» в релігійні почуття?
«Світле свято Різдва Христового, – навчав Блаженніший Митрополит Володимир, – нагадує, що ми, християни, покликані до того, щоб, полум’яніючи любов’ю, зігрівати цей світ, хоча б у тій невеликій частині, де поставив нас Господь Бог… Погляньте навколо, будьте уважні до тих, кого в їхній нужді посилає сьогодні до нас Христос».
Війна, свідками якої ми стали, – виклик нашій любові. Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас, і моліться за вашого Небесного, бо Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних ( Мф.5:43-45). Хто з нас бодай раз не чув цих слів Христа? Та чи здатні ми жити за цими, сповненими небесного вогню, словами?
Конфлікт на сході України, безумовно, має свій геополітичний аспект. Ми не можемо закривати очі на те, що він штучно спровокований ззовні. Проте неможливо також заперечувати, що цей конфлікт – результат не лише політичної, а й моральної кризи. Ось як описує нинішню ситуацію в Росії кращий російськомовний поет нашого часу Ольга Седакова:
«Починається холодна (на разі) громадянська війна. Конфігурації «близьких», «своїх» разюче змінилися. Розкол відбувається в сім’ях, у професіональних колах, усюди. Навіть суперечка. Людей рознесло в такі далекі області, звідки перемовлятися вже неможливо. Залишається таврувати інших і підбирати для них образливі прізвиська…»
Повторюся, ці слова сказані Седаковою про сучасну Росію. Та хіба не існує такого поділу і в нашому житті, наших сім’ях і наших громадах?..
Революція гідності та військове протистояння на сході показали, що в Україні нарешті утворилися політична нація та громадянське суспільство. Ми навчилися відчувати біль ближнього і переживати його як власний. Ми побачили, що єдність нації може не пригноблювати особистість. Ми навчилися віддавати останнє, щоб допомогти вижити захисникам незалежності та цілісності нашої країни. Нарешті ми всі зрозуміли, що Україна – наша країна. Але погляньмо на ситуацію тверезо. Минулий рік привніс у наші душі не лише солідарність і патріотизм, а й ненависть. Не лише відповідальність, а й агресію…
Палітра України різна. Проте ця різність не повинна провокувати сепаратизм та відособлення. Навпаки, вона має налаштовувати на пошук шляхів єдності у різноманітті.
Ми справді різні. Ментальність киянина або львів’янина не схожа на ментальність жителя Донбасу. Більше того, військове протистояння надзвичайно загострило наші суперечності. Та згадаймо слова Спасителя: усяке царство, що розділилося в собі, спустошиться; і всяке місто чи дім, що розділився у собі, не встоїть (Мф. 12:25).
Відмовмося ж від ворожнечі. Усунемо із серця ненависть. Згадаймо про те, що ми не є самодостатніми, а потребуємо спілкування з Богом та іншими людьми. «У світі забагато зайвих людей. І ти маєш їх знищити», – нашіптує нам злий дух. «Кожен, хто стрінеться тобі, є твоїм ближнім», – звертається до нашої совісті Бог. Помічаймо завжди в людях, нехай вони й несхожі на нас, свого ближнього, брата свого, Христовий образ… Будьмо гідними чадами Різдва. Ходімо перед лицем Бога. Перебуваймо у Світлі Христової любові.
Різдво – це посмішка на нашому обличчі, коли ми бачимо обличчя іншої людини. Будьмо ж добрими й відкритими одне одному.
Різдво – це простягнута іншому рука. Подамо ж руку нашим ближнім і далеким, однодумцям та опонентам, друзям та ворогам.
Різдво – це подолання нашої егоїстичної правди заради Правди Христової. Будьмо ж вищими за особисті уявлення про справедливість і правду. Дозвольмо Божій Правді Самій явити Себе в нашому житті.
Христос рождається! Славімо Його!
Проповідь Олександра (Драбинко), митрополита Переяславського і Вишневського
у день Різдва Христового 7 січня 2015 року
з видання «Бути вдячним Богові» – К.: Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира