Трапеза Господня та дар цілісності
Христос посеред нас! І є, і буде!
Божественна літургія, яку ми сьогодні, в Чистий Четвер, так урочисто звершуємо, — не лише молитовна згадка про подію Тайної Вечері. Знайома нам Літургія виросла з пасхальної трапези, яку описано в Євангелії. Але водночас кожні Літургія не лише зображає цю останню за земного життя Господа трапезу з учнями, але й їй тотожна.
За тисячолітню історію Церкви її євхаристичне богослужіння формувалося, вбираючи в себе елементи тих культур, де вона існувала. За цей час Євхаристія значно змінилася за своєю зовнішньою формою. Змінилася настільки, що коли б ми сьогодні потрапили до кола учнів у Сіонській горниці, то все побачене там чимало б нас здивувало.
Ми звикли, що Літургію правлять вранці, а перша Євхаристія відбулася увечері. Ми звикли відстоювати Літургую. Й хоча це важко, та, коли вдається перемогти тілесну втому, нам навіть стає легше стоячи зосередитися на молитві. А учні Христа, за східним звичаєм, вечеряли лежачи. Коли ж настав вечір, — пише апостол Матфей, — Він возліг з дванадцятьма учениками (Мф. 26:20). Ми звикли до того, що на сучасних Літургіях є чимало незнайомих ним людей. А під час вечері в Сіонській горниці було інакше: там були присутні лише найближчі Спасителю учні — дванадцять.
Слова молитов, церковний спів, ікони… Більшість того, що ми бачимо сьогодні на Літургії, свідчить переважно про візантійські часи та візантійські уявлення про красу й велич богослужіння. Однак якщо б ми були присутні на Тайній Вечері, то неодмінно відчули б зв’язок між Євхаристією та єврейським богослужінням.
Як оповідає євангеліст Марк, остання трапеза Ісуса була пасхальною, або седер (єврейською «чин»). За статутом вона мала відбуватися ввечері наступного дня, але Господь знав, що до взяття під варту Йому лишається менше доби, і поспішав.
***
Розділяючи з найближчими учнями останню у Своєму земному житті трапезу, Господь спочатку діє за традиційним каноном. Трапеза сягає молитовного апогею. Господь бере до Своїх рук хліб та вимовляє слова традиційних благословень:
«Благословен Ти, о, Господи, Боже наш, Царю всесвіту, що народжуєш, виводиш усе із землі»;
«Благословен Ти, Отче наш Небесний, що подаєш нам сьогодні хліб насущний».
Як голова пасхального зібрання Ісус мав переломити ритуальний хліб і роздати його учням. І тут відбувається дерзновение порушення усталеного канону Ісус бере до рук хліб, переломлює його і каже слова, які не були передбачені в ритуалі і звучать більш ніж дерзновенно, так, ніби Ісус зараз зміщує фокус оповіді з подій Виходу на Своє власне життя:
«Прийміть, це є Тіло Моє».
Господь порушив традицію. Він додав до канону пасхальних слів і дій слово і вчинок, що змушує зараз учнів згадувати про біблійне значення «тіла».
«Це є Тіло Моє», — каже Учитель, простягаючи їм пасхальний хліб. Цим вчинком Він ніби робить їм дарунок, подає їм власне життя, адже мовою, до якої звикли апостоли, тобто мовою образів та понять Писання, «тіло» означає «неподільність», «життя», «цілісність» або «те, що не піддається розділенню».
Ось як описує це свідок Тайної Вечері євангеліст Матфей:
І коли вони їли, Ісус узяв хліб і, благословивши, переламав і, роздаючи ученикам, сказав: прийміть, споживайте, це є Тіло Моє. І, взявши чашу та подякувавши, подав їм і сказав: пийте з неї всіу бо це є Кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів (Мф. 26:26-28).
Тут може скластися враження, що друга новація відбувається одразу ж після першої. Але це не так. Після того я к Господь подає учням шматочки хліба зі словами про те, що віднині це Його Тіло, пасхальна вечеря знову повертається до свого усталеного канону. Це поясняється тим, що євангеліст пропустив тут подальші деталі трапези, які згодом, після докорінного переосмислення всього у світлі смерті та воскресіння Христа, здалися йому несуттєвими.
Насправді ж дерзновенні Христові слова про Його Тіло та Кров розділялися значним проміжком часу. Тут точнішими є свідчення Луки, який, як завжди, дивиться на все очима церковного історика:
І, взявши хліб і дякуючи, розломив і подав їм, кажучи: це є Тіло Моє, що за вас віддається; це творіть на Мій спомин Також і чашу після вечері, кажучи: ця чаша є новий завіт у Моїй Крові, що за вас проливається (Лк. 22:19-20).
Звернімо увагу на слова апостола Луки також і чашу після вечері. Йдеться про те, що між словами про Хліб-Тіло та словами Спасителя про Чашу і Кров відбулася вечеря, де уші спожили ритуального агнця.
Як показує порівняння слів апостолів Луки та Павла, що описує Тайну Вечерю в 1-му Посланні до Коринфян, чаша, яку Господь визначає як Завіт у Його Крові, — це чаша благословення, тобто третя чаша вечері…
Чаша Благословення, яку ми благословляємо, — пише святий Павло вже про досвід сучасної йому Церкви, котра творить спомин про Тайну Вечерю, — чине є приєднання Крові Христової? Хліб, який ми переломлюємо, чи не є приєднання Тіла Христового? Один хліб, і нас багато одне тіло; бо всі причащаємось від одного хліба (1 Кор. 10:16-17).
***
Слово та вчинок Ісуса виявляються несподіванкою, шоком для учнів. Вони вже мали звикнути до дивних образів Спасителя та його дерзновення. Але те, що відбувається зараз, не може їх не дивувати.
«Звісно ж, — пише один із провідних сьогодні біблеїстів Заходу професор Ніколас Томас Райт, — для апостолів пасхальна трапеза була звичною та зрозумілою. Але ми можемо уявити собі здивування учнів Ісуса, коли Він відступив від Писання і почав говорити про Себе.
«Моє тіло — ось воно!»
«Моя кров — ось вона!»
«Моє життя, моя смерть — для вас, для відпущення гріхів наших!».
Звична нам слов’янська форма «Сіє єсть Тіло Моє…» дещо поетизує слова Спасителя. А та динамічна афористична форма, в якій подає слова Христа західний біблеїст, навпаки, шокує, і нам стає зрозумілішою реакція учнів.
Здивування викликають слова, коли вони перекладені в незвичній нам стилістиці живої мови. Але яким же сильним мало бути здивування апостолів, котрі чули про Новий Завіт!
Слова Христа нагадували їм відому з дитинства оповідь про встановлення союзу-завіту між Богом та обраним народом. Коли на горі Синай було встановлено угоду (або завіт) із Ізраїлем, то вірність обох сторін, що домовлялися, — дванадцяти колін Ізраїля та Бога Яхве — було засвідчено кров’ю тельців.
Як свідчить Книга Вихід, Мойсей послав юнаків із синів Ізраілевих і принесли вони всепалення, і закололи тельців для мирної жертви Господу [Богу]. Мойсей, узявши половину крові, влив у чаші, а другою половиною окропив жертовник; і взяв книгу завіту і прочитав уголос народу, і сказали вони: все що сказав Господь, зробимо і будемо слухняні. І взяв Мойсей крові й окропив народ, говорячи: ось кров завіту, який Господь уклав з вами про всі слова ці (Вих. 24:5-8).
Пам’ять про встановлення Завіту на горі Синай — була одним із центральних моментів релігійної свідомості іудеїв. А тепер згадаймо про дерзновенні слова Спасителя: ця чаша є новий завіт у Моїй Крові, що за вас проливається. Чи змогли ці слова, вимовлені під час седеру, не вразити учнів?
Ритуальний контекст седеру, де згадувалися події Виходу, свідчить: дивні слова Спасителя не могли розумітися інакше, як акт, що перевершує встановлення Союзу-Завіту між Богом Яхве та Ізраїлем за часів пророка Мойсея.
Новий Завіт Ісуса перевершує Старий Завіт, який є центральною подією усього Писання. Намір Христа стає абсолютно прозорим — Він встановлює новий, апокаліптичний завіт людини з Богом, про який пророкував ще Ієремія:
Ось настають дні, — говорить Господь, — коли Я укладу з домом Ізраїлю і з домом Іуди новий завіт (Єр. 31:31).
* * *
Мова Ісуса спиралася на традицію та поетику Писання. Але ж якими незвичними та дерзновенними були Його образи! І як важко було їх проігнорувати. Як важко було оголосити все сказане Ісусом поезією, вражаючими уяву, але далекими від життя метафорами.
Зрозуміло, що доки Господь не помер і не воскрес, остаточна картина таїнства, що відбулося на Тайній Вечері, була прихована від очей апостолів. Але вони не лише відчували щось незвичне, не лише поринули у атмосферу містерії. Все, що відбувалося, переживалося ними безпосередньо, не як слова та символічні дії, а як щось значно більше. Наприклад, як таємничий вияв повноти життя…
Євреям було заборонено вживати кров, в якій, за їхніми утіленнями, було сконцентровано життя, а отже, яка була власністю Творця всього живого. Саме через це так ретельно й зціджували на подвір’ї храму кров агнця. Це є Кров Моя Нового Завіту. Якщо слова Христа на трапезі передано апостолом Матфеєм точно, то перед учнями поставала релігійно психологічна проблема…
Як її було вирішено? Нам дуже важко про це говорити. Але, можливо, тут робився акцент на самій чаші: Ця чаша і новий завіт у Моїй Крові, — передає слова Христа апостол Лука.
* * *
Плоть і Кров — це біблійний образ, і він означає цілісність та повноту людського буття, як це уявлялося давнім євреям; тобто сполучення двох головних компонентів — «тіла» та «крові», в якій, за переконанням сучасників Христа, містилася священна субстанція життя.
Мова Христа на пасхальній вечері — мова жертовних образів Біблії, поетична мова жертвопринесення. Усе, що відбукається під час трапези, відбувається в переддень Голгофської жертви. Це є Тіло Моє, що за вас віддається. Ця чаша є Новий Завіт у Моїй Крові, що за вас проливається. Вимовляючи ці слова, Господь проголошує Себе Новою жертвою Нового Завіту. Жертвою, Яка приноситься за гріхи і Яка остаточно об’єднає священний народ Ізраїлю з Богом.
Слова «Плоть і Кров» означали не лише повноту буття і людини. Так ще називали жертовну тварину. Адже смерть приймалася як відокремлення крові, яка асоціювалася субстанцією життя, від тіла, яке було його вмістилищем. Таким чином, Плоть і Кров — це жертва, яка помирає від роз’єднання головних компонентів життя; помирає заради єдності життя з Богом.
Це є Тіло Моє. У грецькому тексті стоїть «сома» (тобто мло»). Але Господь не звершував Євхаристію грецькою. Він зробив це рідною для Себе та учнів арамейською мовою. Й хоча ми не знаємо, яке саме слово було використано Самим Спасителем, цілком ймовірно, йдеться про арамейське «гуп», що означає не частину, а цілу людину.
Тут ідеться про той сенс, який прозорий і нам, коли ми чуємо спорідненість слів «тіло» та «цілий». Так слова Це є Тіло Моє стають синонімом слів «Це Я», «Це — Моє цілісне існування». І так, аналізуючи слова Христа, ми розуміємо Його головну думку, головний напрямок Його парадоксального пасхального вчинку…
«Власне, і слово про хліб, і слово про чашу — зазначає біблеїст і богослов архімандрит Януарій (Івлієв), — принципово припускають той самий дар, тобто Самого Ісуса Христа. Слово про хліб більше підкреслює Його історичний, реальний образ, Того Христа, Який до цього часу спілкувався з учнями. Слово ж про чашу більше підкреслює Його смерть, в якій добігає цілі Його земне служіння. Ісус Сам пропонує Себе, — і Своїми земними ділами, і Своєю смертю».
***
Тайна Вечеря відбулася майже дві тисячі років тому. Але й сьогодні кожне слово Христа на ній актуальне для нашого життя. Й сьогодні нам катастрофічно бракує цілісності буття. І нині нам не вистачає Христової присутності, й щонеділі ми збираємося на Євхаристичну трапезу, аби там очікувано та водночас несподівано виявив Свою присутність Сам Ісус.
Як часто нам здається, що життя залишило наше тіло! Як часто ми мало не фізично відчуваємо, що єдиним спасінням від сили гріха, що все ще живе в нас, є наша участь у Євхаристії, де ми причащаємося Чесних Тіла та Крові Ісуса Христа.
Тайна Вечеря триває в історії майже два тисячоліття. І як колись учням було нелегко відокремити Пасху Ісуса Христа від історичного тіла ритуальної трапези іудейства, так само і нам сьогодні іноді важко побачити у візантійському тілі Літургії те, що належить не історії, не культурній традиції, але лише Христу.
Апостоли могли спокуситися новизною слів та дій Спасителя. А нас сьогодні можуть здивувати богословські смисли, що містяться в багатьох, знайомих нам з дитинства на слух, Христових словах.
Нове й старе, форма та зміст перебувають у складі нашої Літургії в дивній єдності. З огляду історії, богослужіння Євхаристії свого часу ніби перевдягнулося з одежі ритуалу Старого Завіту в шати урочистого грецького богослужіння. Але з огляду вічності, Євхаристія лишилася тією самою Вечерею, яку колись уперше звершив Голова християнської родини Ісус.
Апостоли возлежали, а ми стоїмо. Вони молилися увечері, а ми переважно звершуємо Літургію вранці. Їхнє таїнство було вбране в одежу іудаїзму, а чимало слів та священнодій нашої Літургії свідчать про часи розквіту Візантійської імперії, коли еталоном богослужіння була молитва в присутності імператора та патріарха.
Але, незважаючи на відмінність зовнішнього, нас об’єднує внутрішній зміст Євхаристії; її укоріненість у житті Христа; її дар цілісного існування через причастя цілісності і і повноти буття в Боголюдстві Спасителя.
Це є Тіло Моє; Це є Кров Моя — довірливий жест Ісуса звернений одночасно і до кожного з присутніх апостолів (включно зі зрадником), і до кожного учасника пасхальної Євхаристичної трапези впродовж усієї історії людства аж до теперішніх часів.
Ми всі зібрані довкола Ісуса. Нам усім бракує життя, яке ллється через край у Чаші Його Крові.
Господи Ісусе! Прийми нас, недостойних причасників І його Тіла та Крові, у Свій Небесний Єрусалим, де Ти як Нічний Первосвященик споконвічно приносиш жертву за людський рід.
Христос посеред нас! І є, і буде!