Спогади особистого помічника владики Мефодія та голови Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія Наталії Михайлівни Шевчук:

“Відкритий і простий, щирий і люблячий, скромний і справедливий, мудрий і добрий, небагатослівний і відповідальний — такі слова характеризують Митрополита Мефодія. Співпраця з Його Блаженством для мене стала «великою школою», безцінним часом духовного розвитку та життєвого досвіду.

24 лютого 2015 року — день кончини Предстоятеля УАПЦ Митрополита Мефодія — час, коли я фізично відчула втрату, втрату щиросердної, світлої людини, справжнього християнина та наставника. Я вдячна Богові, що Владика Мефодій був у моєму житті, бо саме він став живим прикладом доброго пастиря для мене. Поруч з ним я почувалася захищеною і впевненою в завтрашньому дні. Зараз я відверто можу сказати, що такої людини, як Митрополит Мефодій, у моєму житті більше ніколи не буде… 15 років співпраці закарбувались у пам’яті як єдина важлива мить, фундамент на решту мого життя. Блаженніший був духовно надзвичайно міцною людиною, чітко розумів свою місію перед Богом і людьми. Мені часто не вистачає його порад… Він ніколи не вказував, як діяти в тій чи іншій ситуації, просив лише не поспішати з висновками. Знаючи мій запальний характер, йому вдавалось тихим голосом і простими словами вмить вгамувати мої емоції, перемкнути увагу на важливіші й невідкладні речі. Владика дуже поважав людей, хоча завжди залишався принциповим. Він міг поступитися власними інтересами, проте ніколи — інтересами Церкви.

Пригадується наша остання бесіда, коли він, перебуваючи у палаті інтенсивної терапії, відчув моє занепокоєння після розмови з лікарями. Владика не став розпитувати мене ні про що, лише запропонував присісти поруч на стілець і з посмішкою заходився розповідати, що медсестричка, яка того дня чергувала, розповіла йому, що саме в цій палаті, на цьому самому місці свого часу лежав патріарх Філарет. «Йому не дали померти, тож і вас підлікують», — запевнила вона Блаженнішого. Владика розсміявся, підбадьорив мене і запитав, чи мала я час перекусити, простягнув свою тарілку та запропонував лікарняний обід…

Найближче оточення Митрополита знає, що Владика багато читав. Якщо у когось з наших траплявся «зальот», змінити гнів на милість Блаженнішого могла лише гарна книга. Я про це добре знала, отже, книгарня стала місцем мого «порятунку». Книги були найкращими ліками для Владики Мефодія. Дорогою з Києва до Тернополя ми годинами могли обговорювати прочитане Владикою. Я любила слухати розповіді про його життя, роздуми про церковну політику, людей, Бога та Церкву…

З плином часу, вже сьогодні, живучи без нашого Блаженнішого, я краще розумію масштабність його поглядів та ідей, його далеко небезпідставні хвилювання за майбутнє нашої Церкви, за майбутнє України, за наше майбутнє…

Людина живе доти, доки про неї пам’ятають… Сьогодні, в п’яту річницю відходу у вічність Предстоятеля УАПЦ, Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Мефодія, ми підносимо свої молитви до Всевишнього, просячи прощення гріхів і воскресіння із мертвих”.

Світла і вічна пам’ять Його Блаженству!