Свято Вознесіння Господнього
З усіх Господських свят Вознесіння — одне з найбільш таємничих та незбагненних. Наш розум із чималим зусиллям уявляє собі й Втілення. Але думка про Вознесіння стає для нашого розуму справжнім випробуванням. Уявляючи цінність за аналогією з часом і мислячи буття Бога за аналогією із власним існуванням, ми приходимо до переконання, що Вознесіння ніби й неможливе.
Я к пише апостол Марк, після розмови з одинадцятьма учнями Господь вознісся на небо і сів праворуч Отця (Мк. 16:19). А в інших місцях Євангеліє говорить про Вознесіння як повернення Сина до Отця. Не доторкайся до Мене, бо я ще не зійшов до Отця Мого, — каже Господь після Свого Воскресіння Марії Маґдалині (Ін. 20:17). Я зійшов від Отця і прийшов у світ; і знову залишаю світ і йду до Отця, — звертається Господь до учнів у Своїй прощальній бесіді (Ін. 16:28).
Але Боже Слово повертається туди, де Воно було раніше, вже іншим. Бог колись не був людиною, а тепер нею став. Причому став нею не на певний час, а назавжди, на віки вічні. Тому у Своєму Вознесінні Господь Ісус Христос не зрікається Свого Втілення, а лишається Людиною в повноті її природи, зберігаючи людську плоть.
У Втіленні Бог сходить до людства, поєднавши в Собі, у Своїй Особистості природу Божества та природу людства. А Вознесіння — це шлях сходження вгору. Прославлена та обожена в Христі, людська плоть тут сходить на небо і стає причасницею вічної слави Божого Сина.
Але хіба все, про що ми щойно говорили, не суперечить поняттю вічності та незмінності Божества? Хіба не є ці сходження: донизу — в плоть та в ній угору — до Отця, чимось новим, що спотворює незмінність Божої вічності?
Істина Вознесіння вимагає від нас відмовитися не лише від таких думок, а й від самого типу мислення, яке їх по родило. Аби хоча б наблизитися до тайни Воскресіння, ми маємо відмовитися від звичного нам способу мислення. Маємо звільнити розум від античного, язичницького, по суті, розуміння вічності. Іншими словами, припинити мислити вічність як відсутність часу, а незмінність Божу — як від сутність у Ньому змінності.
Бог — вище не лише поняття часу, а й поняття вічності, Бог — вище не лише поняття змінності, а й незмінності «Вічність Бога, — пише сучасний західний богослов, — не якась прадавність, що існувала до часу. Це щось інше. Вічність Бога належить кожному з “історичних” часів як його сьогодні, як його справжнє сьогодення».
Там, де безсилий розум, з’являється поезія, мова якої більш прозора для Божих таїн.
Вслухаємося в таємничу поезію Псалмоспівця Давида:
Піднімайте, врата, верхи ваші, піднімайтеся, врата вічні, — і ввійде Цар слави! Хто є цей Цар слави? Господь кріпкий і сильний, Господь могутній в бою. Піднімайте, врата, верхи ваші, піднімайтеся, врата вічні, — і ввійде Цар слави! Хто є цей Цар слави? Господь Сил, Він є Цар слави (Пс. 23:7-10).
Вознесіння — це подія в житті Церкви, яку можна співвіднести з подією виходу Ізраїлю з рабства в Єгипті. Не полишаючи землі, увінчувати красою яку нам заповів Бої ми духом підносимося вгору, до Господа. «До неба піднесімо серця», — закликає нас Свята Церква на початку Євхаристійного канону. Вустами священика Господь закликає нас тут залишити землю і піднести свій дух до Бога. Лишити земну домівку й перенестися духом до Дому Отця. Справжнім домом Ізраїлю був не Єгипет, ним стала Земля Обітниці, Палестина. А справжнім домом людського серця є не помисли про земне, або нижнє, а духовне небо раю куди переносить нас благодать Святого Духа.
Станьмо ж подібними до жебрака, який благає Христа надати йому дар обоження. Простягнемо свої руки до Бога. Упокоримо і піднесемо свої серця до Господа, аби увійти з Ним до Дому Отця!
Нехай же Боже милосердя прийме до цього святого місця і нас, недостойних. Благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай перебуває з усіма вами!