Стаття розкриває духовний зміст подвигу святих мучеників Галактіона та Юліанії — маловідомих свідків Христової віри, чиї імена Церква зберегла крізь століття. Через богословське осмислення мучеництва, значення церковної пам’яті та ролі святих у житті християнина матеріал показує, що святість не залежить від людської слави чи кількості історичних джерел. На тлі сучасних випробувань України історія давніх мучеників набуває особливої близькості, нагадуючи: жодна жертва, жодна молитва і жодна вірність Богові не залишаються забутими перед Ним.

Сьогодні, 22 червня, Православна Церква України вшановує двох мучеників, про яких збереглися лише кілька рядків у церковному синаксарі. Але саме ця мовчання відкриває нам щось глибоке: святість не потребує хронік. Вона потребує лише вірності

У шостому столітті в Константинополі жив монах на ім’я Євагрій Схоластик — один із найточніших церковних істориків епохи. Він залишив нам «Церковну історію» в шести книгах, де скрупульозно фіксував Соборні рішення, єресі, патріархів і василевсів. Та навіть він визнавав: більшість тих, хто загинув за Христа в перші три століття, так і не потрапили до жодного реєстру. Мученики Галактіон та Юліанія — із числа таких.

22 червня Православна Церква України вшановує їх пам’ять. Про Галактіона відомо лише одне: він був утоплений у морі за сповідання Христової віри в Петрі — районі Константинополя. Про Юліанію — що вона була спалена вогнем разом із сином Сатурніном на тому ж місці. Більше — тиша. Жодного детального житія, жодного збережені агіографічного тексту, жодного джерела, яке розповідало б нам, ким вони були до арешту, з якої родини, в якому столітті точно жили.
І все ж Церква пам’ятає їхні імена два тисячоліття.

Що таке мученик: богословський і людський погляд

Слово «мученик» — це переклад грецького martys (μάρτυς), що означає передусім свідка. Не жертву. Не людину, що страждає. А того, хто своєю смертю свідчить — про щось настільки реальне, що варте більше за саме життя.
Саме так розуміли мучеництво отці Церкви. Святий Кипріян Карфагенський у трактаті «Про смерть» (De mortalitate, 252 р.) писав: «Не смерть робить мученика, а причина смерті». Мученик — це не той, хто просто вмирає насильницькою смертю. Це той, хто вмирає, відмовившись зректися Христа, коли зречення могло б його врятувати.
У цьому — принципова різниця між мученицькою смертю і просто трагічною загибеллю.
Тому Церква вшановує не страждання як таке, а вибір. Вибір, зроблений у точці, де більшість людей поступилася б. Галактіон обрав море замість відречення. Юліанія обрала вогонь разом із сином — замість зради.

Навіщо Церква зберігає імена тих, про кого нічого не відомо?

Православна традиція має вражаючу практику: вносити до синаксаря — церковного місяцеслова — навіть тих святих, про яких відоме лише ім’я та спосіб смерті. Це не випадковість і не недбалість — це богословська позиція.
Священне Письмо говорить: «Дорогоцінна перед Господом смерть святих Його» (Пс. 115:6, переклад Огієнка). Не їхня біографія. Не їхня слава серед людей. Сама їхня смерть у вірі — дорогоцінна перед Богом.
Церква, зберігаючи ці імена, стверджує: жоден вибір на користь Христа не є анонімним перед Богом, навіть якщо він анонімний перед людьми. Маловідомий мученик у церковному календарі — це не «заповнення місця». Це свідоцтво: Бог знає кожного.
Цей принцип має глибоке антропологічне коріння. Православна антропологія вчить, що особа (іпостась) — невідчужуване, незнищуване, Богом відоме начало кожної людини. Тому ані смерть, ані забуття, ані відсутність записів не здатні стерти Галактіона чи Юліанію з пам’яті Того, Хто їх знав до створення світу (пор. Єр. 1:5).

Навіщо молитися до святих: православне богослов’я заступництва

Це питання часто постає перед людьми, які щойно починають шлях у Церкві, — і не менш часто воно виникає у досвідчених вірян у хвилини, коли Бог здається далеким.
Православна відповідь не є складною, але вимагає однієї передумови: розуміння, що смерть не є кінцем особистості. Апостол Павло писав: «Переконаний я, що ні смерть, ні живот… не зможе нас відлучити від любові Божої» (Рим. 8:38–39, переклад Огієнка). Якщо смерть не відлучає від Бога — вона не відлучає і від спільноти Церкви.
Святі — це не «надприродні посередники» між людиною і холодним Богом. Це члени тієї ж Церкви, що й ми, але вже у повноті Царства. Коли ми просимо їх молитися за нас, ми робимо те саме, що роблять люди в будь-якій живій спільноті: просимо тих, кому довіряємо, підтримати нас своєю молитвою.
Різниця лише одна, і вона суттєва: святий молиться звідти, де молитва вже не обтяжена нашою розсіяністю, втомою, гріхом. Його молитва — чиста. Тому традиція звернення до святих є не магією, не язичництвом, а логічним наслідком віри у Воскресіння і у спільноту, яку смерть не розриває.
Саме тому Церква щодня — у кожній Літургії — поминає мучеників. Це не ритуал. Це нагадування: ми не самі.

Галактіон, Юліанія і сучасна Україна

Є щось промовисте в тому, що Церква сьогодні, 22 червня 2026 року, вшановує двох мучеників із Петри — людей, чиї смерті різнилися за способом, але збіглися у виборі.
Галактіон пішов під воду. Юліанія — у вогонь, тримаючи поруч сина.
Україна третій рік живе в реальності, де смерть знову стала буденністю. Де матері проводжають синів і не знають — чи повернуться. Де люди гинуть просто тому, що живуть на своїй землі. Де руйнуються храми — серед них нещодавно постраждав від удару ворожого дрона Успенський собор Києво-Печерської лаври, одна зі святинь, що входить до того ж Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, що й Софія Київська.
На цьому тлі маловідомі мученики з давнього синаксаря набувають незвичної близькості.
Юліанія, яка прийняла вогонь поряд із сином, — це не абстрактний агіографічний образ. Це жінка, яка зробила вибір: не залишати дитину перед смертю, навіть якщо ця присутність нічого не могла змінити. Ми не знаємо, чи відчувала вона страх. Але ми знаємо, що вона не відступила.
Скільки українських матерів зроблять схожий вибір цієї ночі — без камер, без хронік, без запису в синаксарі?
Церква відповідає: Бог знає. І пам’ятатиме.

Маловідомий святий — не менш справжній святий

Православна традиція розрізняє «прославлених» святих — тих, кого Церква канонізувала з повним богослужбовим чином — і «синаксарних» мучеників, імена яких збереглися в місяцеслові без детального житія. Галактіон та Юліанія належать до другої групи.
Але богослов’я тут однозначне: ступінь слави у Царстві Небесному не вимірюється кількістю збережених про людину текстів. Христос у Нагірній проповіді нічого не каже про відомість: «Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне» (Мф. 5:10, переклад Огієнка). Просто — вигнані. Просто — за правду.
Маловідомість Галактіона та Юліанії є, як це не парадоксально, аргументом на користь їхньої святості: їх не вигадали, не прославили заднім числом з якоїсь церковно-політичної потреби. Їхні імена збереглися без жодного агіографічного апарату — просто тому, що вони були, вибрали і не відступили.

Молитва в час війни: чому вона не слабшає, а стає необхідністю

Серед запитань, які ставлять собі люди під час важких випробувань, одне з найчесніших звучить так: «Якщо Бог є — чому це відбувається?»
Православна традиція не дає на нього легких відповідей. Але вона пропонує практику, яка передує будь-якій теодицеї: молитву. Не як розв’язання проблеми зла, а як утримання зв’язку з Тим, Хто більший за зло.
Авва Аммон, один із отців-пустельників, казав: «Молитва — це не прохання до Бога щось змінити. Молитва — це місце, де ти дозволяєш Богові бути поруч із тобою в тому, що не змінюється».
Саме тому в часі війни молитва до святих — у тому числі до малознаних Галактіона та Юліанії — не є ескапізмом. Це спосіб відчути, що Церква більша за видимий простір і видимий час. Що за нами — свідки. Що ми не перші, хто боїться, і не перші, хто тримається.

Коротко: хто такі мученики Галактіон та Юліанія

Мученик Галактіон загинув через утоплення в морі за сповідання християнської віри в Петрі (Константинополь). Мучениця Юліанія разом із сином Сатурніном була спалена вогнем у тому ж місці. Детальних відомостей про час і обставини їхнього мучеництва не збереглося. Православна Церква України вшановує їхню пам’ять 22 червня.

Часті запитання

Хто такі святі мученики у православ’ї?
Мученик (від грецького martys — свідок) — людина, яка прийняла смерть за сповідання Христової віри, відмовившись відректися, навіть під загрозою страти. Церква вшановує їх як тих, хто зробив найвищий вибір на користь вірності Богові.

Навіщо молитися до святих, якщо можна молитися безпосередньо до Бога?
Православне богослов’я розглядає звернення до святих як прохання про молитовну підтримку — так само як людина просить рідних або священника помолитися за неї. Святі — живі члени Церкви у Царстві Небесному, їхня молитва не замінює молитву до Бога, а доповнює й підтримує її.

Чому Церква вшановує святих, про яких майже нічого не відомо?
Тому що критерій святості — не кількість збережених текстів, а вибір, зроблений у точці граничного випробування. Церква зберігає ці імена як свідоцтво: жоден вибір заради Христа не є анонімним перед Богом.

Коли день пам’яті мучеників Галактіона та Юліанії?
22 червня за новоюліанським календарем, яким користується Православна Церква України.

Чи є окрема молитва до мучеників Галактіона та Юліанії?
Окремої канонічної молитви саме до цих святих не збереглося. Церква використовує загальний тропар святим мученикам (глас 4): «Мученики Твої, Господи, у стражданнях своїх вінці прийняли нетлінні від Тебе, Бога нашого…»

Молитва до святих мучеників

О, святі мученики Христові Галактіоне та Юліаніє! Ви своїм життям і смертю засвідчили велику любов до Господа нашого Ісуса Христа. Прийміть молитви наші і піднесіть їх перед престолом Божим. Заступіться за нас, грішних, перед лицем Творця, щоб Він дарував нам мудрість і мужність у випробуваннях, міцність віри в часи спокус і терпіння в скорботах. Захистіть землю нашу українську від ворога видимого й невидимого. Нехай ваш приклад надихає нас на шлях до спасіння, а ваше заступництво дарує нам благодать і мир. Амінь.

Українська Православна Церква/Православна Церква України