Ми маємо не лише пам’ятати про жертв Голокосту, ми маємо донести нинішнім і майбутнім поколінням розуміння того, до чого призводить «свобода від Бога і віри», «свобода від моралі», безбожницькі ідеології більшовизму, нацизму, расизму. Ми маємо винести з історії урок того, що відбувається, коли людина відкидає свій істинний поклик до любові, братерства і єднання, натомість плекає гординю, самолюбство та зверхність над іншими.

 

Наслідок – тоталітарні й авторитарні диктатури, які із завзяттям налаштовують одних людей проти інших за ознакою національності, расової приналежності, соціального класу, віросповідання тощо. Наслідок – виокремлення людей за певною ознакою «меншовартості», приниження й переслідування їх, фізичне знищення врешті решт. Заради чого? Заради хибного примарного «кращого життя», заради якоїсь кимось проголошеної «благої мети».

 

Голокост – один із найбільших злочинів проти людяності, понад 6 мільйонів жертв – євреїв, ромів, представників інших національних меншин, соціальних спільнот, а також наших співгромадян зі змішаних родин, які не хотіли залишати рідних і йшли за ними у гетто, а звідти – на страту.

 

«Ніколи знову» – говоримо ми про цю трагедію. Але не лише словами, а й ділами маємо зупиняти зло, протистояти йому. Усі ми, люди, – творіння Бога і нащадки одних прабатьків – маємо усвідомити нашу спорідненість і будувати своє життя саме на основі цієї єдності. Відтак, ми зможемо протистояти злу і в нас самих, і в світі. Пам’ятаймо двоєдину заповідь Божу: «Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всім розумом твоїм, і ближнього твого – як самого себе» (Лк. 10: 27).