З XVII століття цей образ перебував на Поділлі в Барському чоловічому православному монастирі, зведеному в непрохідному лісі. Але монастир розорили поляки.

 

В XVIII столітті уніатські ченці відродили монастир у самому місті Барі. Головною святинею монастиря була ікона Богородиці візантійського письма.

 

В 1837 році Барський уніатський монастир став православним. Після численних зцілень і чудесної допомоги по молитві до Богоматері «Барська» ікона стала відома далеко за межами України.

В 30-х роках ХХ сторіччя Свято-Покровський, на той час уже жіночий монастир був закритий, а його насельниці вигнані. Чудотворний образ черницям монастиря вдалося врятувати. Черниці Серафима, Амвросія й Гавриїла сховали ікону під підлогою будинку де вони оселилися після закриття монастиря. Під спудом древній образ перебував до 90-х років ХХ століття.

 

Останньою охоронницею чудотворної святині стала матінка Гавриїла. По старості вона вже не мала сил укривати ікону тому віддала її протоієрею Володимиру Мінаєву.

 

У селищі Дачне на Одещині древню святиню встановили в окремій кімнаті будинку о. Володимира де вона замироточила.

 

В 2000 році прийшов час віддавати ікону Божої Матері в місто Бар. Ікону привезли в місто Бар і хресним ходом принесли у Свято-Успенський собор, де її встановили в особливому кіоті біля іконостасу.

 

В 2002 році «Барська» ікона, яка потемніла від часу, обновилася – посвітліли лики Божої Матері, Спасителя, стали видні руки й вінець на главі Богородиці.

 

Сьогодні чудотворний образ перебуває в барському Свято-Успенському соборі, і багато віруючих приїжджають поклонитися святині, помолиться перед нею.