Інгігерда-Ірина: княгиня, котра змінила Київську Русь
975 років тому відійшла у вічність княгиня Інгігерда-Ірина – дружина Ярослава Мудрого, яка залишила значний слід в історії Русі-України.
Як шведська принцеса стала покровителькою християнства в Києві

У лютому 2025 року виповнюється 975 років від дня упокоєння княгині Інгігерди-Ірини, дружини Ярослава Мудрого, яка залишила значний слід в історії Київської Русі. Національний заповідник «Софія Київська» вшановує пам’ять цієї видатної постаті, яка сприяла розбудові держави, поширенню християнства та зміцненню міжнародних зв’язків.

Шведська принцеса Інгігерда, донька короля Олафа Шетконунга, ще юною залишила батьківщину, щоб стати дружиною великого князя Київського Ярослава Мудрого. Київ став її другою домівкою, де вона не лише народила майбутніх правителів, а й сприяла культурному й духовному збагаченню столиці могутньої держави.
Її діти увійшли в історію: сини Ізяслав, Святослав і Всеволод стали князями Київської Русі, а доньки Єлизавета, Анастасія та Анна посіли королівські престоли Норвегії, Угорщини та Франції.
Інгігерда прийняла православ’я під ім’ям Ірина та брала активну участь у релігійному житті Київської Русі. Саме на її честь біля Софійського собору було зведено Ірининську церкву. Вона разом із Ярославом сприяла заснуванню монастирів, поширенню писемності й освіти.
Княгиня неодноразово відвідувала Софійський собор, молилася перед образом Богородиці-Оранти та, ймовірно, спостерігала за переписувачами книг у першій бібліотеці, заснованій її чоловіком.
Після упокоєння в 1050 році Інгігерда-Ірина була похована в Софійському соборі. Її останки досі зберігаються у мармуровому саркофазі поруч із Ярославом Мудрим. У XXI столітті завдяки польським антропологам вдалося реконструювати її зовнішність, а у заповіднику «Софія Київська» представлено мозаїчний портрет княгині та репліку старовинної каблучки, яка могла належати їй.
Щороку у Софійському соборі вшановують пам’ять княгині Інгігерди-Ірини, популяризуючи її внесок у розвиток християнської культури та міжнародні зв’язки Київської Русі. Це дає змогу сучасникам краще зрозуміти роль жінок у державотворенні та церковному житті нашої історії.

