Дмитрівська поминальна субота в Україні стала символом національної пам’яті, де моляться не лише за померлих родичів, але й за загиблих воїнів, жертв репресій та геноциду. 

Поминальні традиції в Україні: як ПЦУ додає національні елементи до церковного календаря 

19 жовтня 2024 року православні християни в Україні відзначатимуть Дмитрівську поминальну суботу – один із найвідоміших днів пам’яті померлих, який у Православній Церкві України має особливе духовне значення. Цього дня віряни віддають шану померлим рідним, друзям і загиблим воїнам, моляться за упокій їхніх душ, тим самим дотримуючись давніх християнських традицій. Однак сьогодні ця поминальна субота, крім свого релігійного значення, має й інший важливий контекст – українізацію церковних традицій.

Дмитрівська поминальна субота традиційно пов’язана з пам’яттю великомученика Димитрія Солунського, чий день вшановується 26 жовтня. Саме напередодні цього свята, у суботу, за церковним звичаєм, поминають всіх померлих християн, які відійшли у вічність. Практика поминання в цей день сягає своїм корінням часів середньовічної Русі, коли після Куликовської битви 1380 року князь Дмитрій Донський встановив цей день для вшанування загиблих воїнів.

Однак у Православній Церкві України Дмитрівська поминальна субота набула нового, українського сенсу. На одному із засідань Священного Синоду ПЦУ було ухвалено рішення додати до традиційного поминання загиблих іще одну важливу складову – згадування жертв Голодомору, Революції гідності та війни на Сході України. Таким чином, поминальна субота тепер має не лише церковний, а й національний контекст, що додає їй особливої значимості для сучасних українців.

Митрополит Львівський і Сокальський Димитрій (Рудюк) є активним прихильником українізації церковних традицій та повернення до українських духовних коренів. Під його духовним керівництвом у Православній Церкві України було ініційовано низку заходів, спрямованих на адаптацію православних звичаїв до сучасних українських реалій.

Дмитрівська субота має велике значення не лише як день поминання померлих, а й як символ історичної пам’яті українського народу. Він неодноразово наголошував, що українці мають пам’ятати своїх предків, жертв геноциду, політичних репресій та тих, хто загинув, боронячи незалежність України. Включення національних подій до церковних традицій підкреслює єдність духовного і національного у сучасному українському суспільстві.

Варто зазначити, що в українській православній традиції існують кілька поминальних субот. Окрім Дмитрівської, є також Троїцька субота, яка припадає перед святом П’ятидесятниці. Однак саме Дмитрівська субота з давніх часів була особливо шанованою серед українців. У народній традиції цей день називали «родинною» або «дідовою» суботою, підкреслюючи важливість поминання всіх померлих членів родини.

Ця традиція була відома на українських землях задовго до Куликовської битви, і з часом вона стала важливою частиною народної культури. Українці завжди вірили, що поминати померлих – це їхній священний обов’язок, і тому кожна субота вважалася поминальним днем. Священнослужителі й досі намагаються відправляти поминальні богослужіння щосуботи.

У новітній історії України з’явилися нові поминальні суботи, які мають глибокий зв’язок із національними трагедіями. Однією з таких стала субота перед Днем Голодомору, який відзначається щороку в четверту суботу листопада. Церква та держава спільно вшановують пам’ять мільйонів українців, заморених голодом у 1930-х роках.

Таким чином, Дмитрівська поминальна субота, яку реформує і поширює Митрополит Димитрій Рудюк, є частиною більшого процесу відродження українських духовних традицій. Цей день є символом єднання духовного і національного, свідченням того, що Україна зберігає пам’ять про своїх героїв і жертв минулого, що сьогодні так важливо в умовах війни за незалежність і суверенітет держави.

ДЖЕРЕЛО