У Києві відбулася спільна молитва за Патріарха Філарета, яка об’єднала духовенство і вірян.

Предстоятель ПЦУ нагадав про духовну спадщину Філарета

Пам’ять, що єднає у молитві — сороковини спочинку Святійшого Патріарха Філарета

У день сороковин від упокоєння Філарет віряни, духовенство та всі, хто зберігає вдячну пам’ять про його служіння, зібралися на спільну молитву у святині, яка стала місцем його багаторічного пастирського подвигу і останнього земного спочинку.

У своєму слові Митрополит Епіфаній наголосив, що ця молитва є не лише знаком пам’яті, але й живим свідченням духовного зв’язку, який не переривається зі смертю. Адже, за християнською вірою, душа людини продовжує жити, і любов, піднесена у молитві, сягає вічності.

Предстоятель підкреслив: любов, молитва і пошана знову зібрали людей у храмі — і надалі будуть збирати. Бо постать Патріарха Філарета для багатьох залишається не лише сторінкою історії, а живим прикладом відданості Богові, Церкві та своєму народові.

Його багаторічне служіння, яке тривало понад шість десятиліть, стало дорогою жертовності, праці та духовної відповідальності. І саме тому сьогоднішня молитва — це не лише скорбота за втратою, але й вдячність за дар життя, присвяченого служінню.

Особливого змісту цій події надає місце — храм, де спочили мощі Патріарха згідно з його волею. Це місце стало осередком не лише пам’яті, але й молитви, де кожен може відчути духовну єдність поколінь.

Митрополит Епіфаній у своєму зверненні також наголосив: найкращим вшануванням пам’яті спочилого є не лише слова, але й діла. Справи любові, милосердя і добра — це той духовний спадок, який залишається живим і дієвим.

Сороковини стали нагадуванням про головне: смерть не має останнього слова. У християнському розумінні вона є переходом до життя вічного. І тому молитва за спочилих є водночас свідченням віри у Воскресіння.

Пам’ять про Патріарха Філарета продовжує жити — у молитвах, у справах, у серцях людей. І саме ця жива пам’ять є тим духовним мостом, який поєднує земне і небесне.

ДЖЕРЕЛО