УПЦ стикається з духовною кризою управління та довіри.

Авторитаризм та замовчування — загроза єдності Церкви

УПЦ у вирі мовчання та закритості: Соборність під загрозою!

27 травня 2025 року, у день третьої річниці історичного Феофанійського собору, в Українській Православній Церкві панували не святковість і духовна єдність, а глибоке внутрішнє розчарування та тривога. Замість очікуваного архієрейського собору духовенство, єпископат і віряни отримали чергову закриту нараду, яка, за словами протоієрея Сергія Прокопчука, лише підкреслила системну кризу соборності в УПЦ.

Пієтичний монолог замість соборної мудрості

Зі слів очевидців, захід перетворився на демонстрацію однобокої позиції. На порядку денному — не обговорення критично важливих питань життя Церкви, а вислуховування промови митрополита Черкаського Феодосія, якому, з волі Блаженнішого Онуфрія, було надано головне слово. Натомість архієреї, які намагались підняти питання, що справді турбують духовенство та вірян, були публічно зневажені, а їхні запитання — проігноровані.

«Ми очікували відкритого діалогу, а отримали мовчазну стіну. УПЦ замикається у власній тіні, втрачаючи можливість чути й бути почутою», — говорить протоієрей Сергій Прокопчук, директор офісу Софійського братства.

Блокування соборного духу — шлях до саморуйнування

Соборність — одна з ключових засад церковного життя, яка запобігає надмірній персоналізації влади в Церкві. Та коли Церква перетворюється на закриту вертикаль, де незручні голоси придушуються, виникає запитання: чи лишається вона Церквою Христовою у своєму глибинному сенсі?

«Корпоративна солідарність не може служити прикриттям для мовчання перед руйнівними процесами», — стверджує о. Сергій. — Якщо мовчання підтримує беззаконня, воно не є чеснотою, а зрадою».

Невизначеність і відчуження від Вселенського православ’я

Особливе занепокоєння викликає мовчання УПЦ щодо свого канонічного статусу та відносин із Помісними Церквами. Духовенство запитує: чому ми не шукаємо шляхів до Євхаристійного спілкування з іншими православними церквами, якщо справді прагнемо автокефалії? Хто підтримає нас, якщо не ми самі ініціюємо братній діалог?

«Ваше Блаженство, поясніть: чому ми не можемо хоча б спробувати налагодити відносини зі Вселенською Патріархією?» — запитували архієреї на зібранні. Але відповіді не отримали.

Згортання голосу спільноти — духовна небезпека

Церковна єдність і відповідальність мають будуватись на довірі, відкритості, смиренності перед правдою. Коли ж «голосом Церкви» стають формальні сайти і риторика про «неприпустимість звернень», це лише віддаляє УПЦ від власного народу.

«Соборність — не формальність, а Божий дар. Втративши її, ми втрачаємо саму суть Церкви», — застерігає о. Сергій Прокопчук.

Надія — в покаянні та оновленні

Церква стоїть на Христі — і це головне джерело надії. Але чи вистоїть структура, яка замикається у страху, гордості та недовірі до свого ж народу?

Церква не має боятись запитань. Вона має боятись втратити правду. І сьогодні, як ніколи, потрібне не мовчання, а пророчий голос — не для конфлікту, а для зцілення.

ДЖЕРЕЛО