У цієї недільного проповіді з Євангелія від Луки ми розглядаємо роль віри та обрання у житті апостола Симона-Петра та його товаришів-рибалок. Важливі висновки та навчання для нашого духовного розвитку.

Важливі висновки з Євангелія: Віра, обрання та покаяння

Цього недільного дня з Євангелія від Луки ми чули розповідь про покликання до апостольського служіння Симона-Петра, а також його товаришів у праці Якова та Іоана, синів Заведеєвих. Симон, Яків та Іоан були рибалками на Генісаретському озері. Коли Господь Ісус Христос проповідував на березі цього озера, то послухати Його зібралося багато народу. Натовп почав тиснути, тому Спаситель увійшов у один з рибальських човнів, який належав Симонові, і продовжив проповідь з нього.

На перший погляд, всі ці події можуть здаватися випадковістю або збігом обставин. Однак насправді для Симона і його товаришів-рибалок вони мали виняткове значення, бо цілком змінили їхнє життя. Замість лову риби Симон, Яків та Іоан стали «ловцями людей», тобто словом проповіді Євангелія Христового, ніби сіттю, надалі виловлювали з моря життєвого тих, хто прагнув пізнання істини та спасіння.

Для Симона-Петра його навернення до апостольства було неочікуваним, але у Бога все передбачене і Господу все відоме. Знаючи і самого Петра, і його відкритість серця до пізнання істини, і його бажання, пізнавши істину – жити відповідно до неї; знаючи і про майбутнє зречення Петра, і про його ж майбутнє розкаяння, і про його працю в проповіді для навернення багатьох людей – Спаситель входить в човен рибальський. Сам же рибалка Симон не знає того, що з ним станеться, однак він погоджується допомогти Проповіднику, водночас слухаючи Його настанови.

Зі слів Писання, над якими ми розмірковували, можемо зробити декілька висновків.

Перший – що Бог діє щодо кожної людини навіть у обставинах, які здаються простими, буденними, випадковими. Ми не можемо знати Промислу Божого і всього, що Господь приготував для нас. Але віра наша повинна спонукати за мереживом життєвих подій завжди бачити руку Божу. Слід нам завжди пам’ятати, що Господь присутній в нашому житті не лише у величних ділах чи у виняткових моментах, але присутній завжди.

Другий наш висновок – що слід довіряти Богові навіть тоді, коли наш життєвий досвід свідчить проти цього. Як Симон-Петро повірив Христові і закинув сіті та отримав улов тоді, коли не було підстав його очікувати, так і ми маємо довіряти Богові більше, ніж самим собі, і тоді побачимо плоди нашої віри.

Третій висновок – що Господь завжди оберігає нашу свободу і виключно від нас самих залежить, яку відповідь ми даємо на Його заклик. Бог спонукає нас до добра, дає нам вказівку на вірну дорогу – але вибір завжди залишається за кожною людиною особисто. Будемо слухати Бога, будемо йти шляхом, який Він для нас вказує – матимемо благо. А якщо ні – то і блага не досягнемо, скільки би не старалися. Бо джерело блага – Бог, і лише слідуючи за Його настановою ми можемо досягти плодів добрих.

І завершальний висновок вказує нам на важливість усвідомлення нами нашої недосконалості, нашої гріховності, на важливість нашого покаяння. Перед Богом ми маємо не пишатися своєю гідністю чи величатися зробленими добрими ділами, але завжди пам’ятати про власні недоліки, про гріхи. І коли самі будемо осуджувати себе за них, тоді будемо мати надію на милосердя Боже. А якщо будемо надиматися гордістю, як фарисей з притчі надимався, вважаючи себе кращим за митаря – то ця гордість погубить плоди і того доброго, що нами справді було зроблене.

Нехай Господь допоможе пам’ятати нам усі ці істини та втілювати їх у нашому житті. Амінь.

З повним текстом проповіді можна ознайомитись на сайті Православної Церкви України за посиланням: bit.ly/3RQOeK7