Сім святинь із Києво-Печерської лаври вперше показують у Великій Британії. Виставка «Сакральні скарби з Києва» триває в лондонському Музеї Вікторії та Альберта. Про неї говорили 6 жовтня в Києві на 7-му Міжнародному форумі культурної дипломатії. І говорили як про приклад того, якою має бути розмова України зі світом.

Світ має чути Україну від самих українців

Перша леді України Олена Зеленська наголосила на форумі: про українську культуру світ має дізнаватися від українців. Про наших майстрів, наші пам’ятки, нашу історію. Надто довго її розповідали через російську або радянську оптику.

З вітальними словами виступили також віцепрем’єр-міністерка з гуманітарної політики, міністерка культури Тетяна Бережна та міністр закордонних справ Андрій Сибіга.

Лондонський проєкт на форумі представили двоє його творців. Це генеральний директор Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» Максим Остапенко. І старша кураторка колекції Розалінд та Артура Гілбертів у V&A Еліс Мінтер, яка долучилася онлайн.

Що побачать британці

Виставка відкрилася 14 вересня 2026 року і триватиме до 17 вересня 2027-го. Вхід вільний. Сім творів київських золотарів доби бароко стоять у галереях сакрального срібла поруч зі скарбами з колекцій самого музею.

Серед них ікона, напрестольне Євангеліє в срібному окладі, дискос і срібна позолочена чаша. Є й напрестольний хрест 1718 року. Окрасою стала срібна звіздиця роботи київського майстра Григорія Чижевського, створена 1785 року.

Це не музейні дрібнички. Це речі, які століттями служили на Божественній літургії. Чаша і дискос стояли на престолі, коли звершувалося Таїнство Євхаристії. Євангеліє виносили до народу. Кожен предмет створений для молитви, а не для вітрини.

Царські врата, які пережили пограбування

Виставка виросла з багаторічної співпраці Лаври і V&A. У її центрі дві пари срібних позолочених Царських врат із Лаври. Одну з них 1784 року виготовив київський майстер Олексій Іщенко.

Історія цих врат болісна. За радянської влади їх вивезли з монастиря. 1935 року їх продали американському медіамагнату Вільяму Рендольфу Герсту. У 1970-х роках врата придбали колекціонери Розалінд та Артур Гілберти. Нині вони перебувають у V&A на довгостроковому зберіганні від фонду Гілбертів.

Це єдині відомі такі врата за межами православного світу. Науковці двох країн роками досліджували їхнє походження. Тепер поруч із ними стоять речі з Києва, і деякі з них створили ті самі майстри.

Так музейна експозиція стала розповіддю про втрату, вигнання і повернення пам’яті. Саме так її подає і сам лондонський музей.

Лавра як серце духовної України

Виставка відкрилася в особливий рік. Києво-Печерській лаврі виповнюється 975 років. Національному заповіднику, створеному 1926 року, сто років.

Від часів преподобних Антонія і Феодосія Лавра була більшим, ніж монастир. Тут молилися, писали літописи, вчили, друкували книги. Тут працювали іконописці, гравери, золотарі. Київське бароко народилося в цьому середовищі віри, освіти й мистецтва.

Сьогодні Лавра внесена до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. А в її Успенському соборі знову лунає молитва українською мовою.

Через предмети ми розповідаємо про людей, які їх створювали. Про майстрів, чиї імена Москва століттями стирала або привласнювала. Тепер ці імена звучать у Лондоні українськими.

Частина спільної спадщини Європи

Максим Остапенко наголошує: срібні врата й інші лаврські святині відкривають цілий розділ української культури, який досі мало знають за кордоном. І завдяки V&A ця історія постає як невіддільна частина спільної культурної спадщини Європи.

На відкритті виставки були директор V&A сер Трістрам Гант, Тетяна Бережна і Максим Остапенко. Проєкт підтримали Британська Рада і фонд Gilbert Trust for the Arts. Долучилися Український інститут, Міністерство культури, МЗС і Посольство України у Великій Британії.

Чому це важливо для Церкви

Російська пропаганда роками видавала київську святість за свою. Київ подавали як «колиску», яку нібито успадкувала Москва. Наші святині показували світові з чужими підписами.

Лондонська виставка ламає цю схему. Українське бароко звучить тут як українське. Київські майстри стоять під власними іменами. А Лавра постає тим, чим була завжди: святинею Київської Церкви.

Для Православної Церкви України це не лише культурна подія. Це свідчення про віру, яку наші предки вкладали в срібло і золото. Вони творили для Бога, а не для слави. І тепер їхня молитва, втілена в металі, промовляє до людей у самому серці Європи.

Під час війни ворог знищує храми і музеї. Тим більше важить кожна святиня, яку ми зберегли й показали світові. Культура захищає нашу ідентичність. А ми маємо захистити культуру і правду про неї.

Слова псалмоспівця сьогодні звучать особливо: «Господи, полюбив я оселю дому Твого, і місце перебування слави Твоєї».