Пилип Бучило — консул України в Татарстані, кооператор, академік, геогрф та архієрей УАПЦ

Сто років тому, 22 жовтня 1922 року під час Божественної Літургії у Софійському соборі Києва згідно першого правила Святих Апостолів ієрей Пилип Бучило був рукоположений на єпископа Миколаївського і всієї Херсонщини собором єпископів УАПЦ на чолі з найпочеснішим отцем-митрополитом Василем Липківським.

Життєпис владики Пилипа Бучили

Народився Пилип Степанович Бучило 12 листопада 1892 р. в селі Межилісся на Підляшші (зараз територія Республіки Польща) в українській селянській родині. Першою професійною освітою стала Холмська духовна семінарія, хоча точна дата її закінчення невідома, але в списках випускників до 1913 року включно Пилип Бучило не значиться.Учителював і завідував двокласною земською школою на Холмщині та Волині у 1910–1912 роках. Надалі доля закидає майбутнього єпископа до Казані, де він закінчує місіонерський відділ Казанської духовної академії та юридичнийфакультет Казанського університету.

Згодом Пилип Бучило закінчує Московський археологічний інститут. Пізніше Пилип Степанович також вказував на отриману освіту в Московській сільськогосподарській академії та Всесоюзному агропедагогічному інституті.

Під час Української революції 1917-1918 років мешкав у Казані, де зокрема був консулом Української Держави у Татарстані. У 1919 році приїхав до Києва, де займався лекторською діяльністю у вищих школах і став кооператором. У 1919-1922 роках Пилип Бучило працював співробітником Української академії наук. Саме на цьому етапі він захоплюється ідеями боротьби за Українську Автокефальну Православну Церкву та стає членом Всеукраїнської Православної Церковної Ради (ВПЦР). На його думку, в Україні УАПЦ «є єдино християнською чистою євангельською церквою, як церква народна, демократична, де керує народ, а не клір, де йде боротьба проти царської церковної ієрархії».

Пилип Бучило був учасником Першого Українського Православного Церковного Собору Київщини 22-26 травня 1921 року. Як згадував протодиякон Василь Потієнко стверджував, що український кооператор Пилип Бучило був учасником Першого Всеукраїнського Православного Церковного Собору 14-30 жовтня 1921 року у Софійському собору у Києві, хоча у списках делегатів, які дійшли до нас, його імені та прізвища немає.

Практично одразу після Першого Всеукраїнського Православного Церковного Собору Пилип Бучило був рукоположений отцем-митрополитом Василем Липківським у диякони, а згодом і у священики. Він був призначений священиком для опіки над вірними УАПЦ у Миколаєві, де став настоятелем собору на честь святого мученика Григорія, більш відомий, як Адміралтейський собор. Через те, що отець Пилип Бучило не мав родини і був холостяком – громада УАПЦ у Миколаєві обрала його на свого єпископа.

У неділю, 22 жовтня 1922 року, в рамках урочистого святкування першої річниці Всеукраїнського Православного Церковного Собору та хіротонії митрополита Василя Липківського та архієпископа Нестора Шараївского, під час Божетсвенної Літургії, згідно першого правила Святих Апостолів ієрей Пилип Бучило був рукоположений на єпископа Миколаївського і всієї Херсонщини собором єпископів УАПЦ на чолі з найпочеснішим отцем-митрополитом Василем Липківським. У хіротонії владики Пилипа Бучила брали також участь: архієпископ Київщини Нестор (Шараївський), архиєпископ Вінницький і Подільський Іоан (Теодорович), архієпископ Полтавський і Слобожанський Олександр (Ярещенко), єпископ Петро Тарнавський, єпископ Сквриський Юрій Жевченко, єпископ Кость Кротевич, єпископ Уманський Кость Малюшкевич, єпископ Бердичівський Яків (Чулаївський), єпископ Таращанський Микола Пивоварів.

Опісля хіротонії єпископ Пилип Бучило був учасником засідання Великих Покрівських зборів 22-29 жовтня 1922 року, де доповідав про стан справ у Миколаївсько-Херсонській єпархії УАПЦ.

У результаті скандалів, інспірованих чекістами, спрямованих на внутрішній розкол громад УАПЦ у жовтні-листопаді 1923 року єпископ Пилип (Бучило) залишає Миколаїв і повертається до Києва. У 1924 році під тиском богоборчої влади змушений був відійти від архієрейського служіння.

Протягом свого життя Пилип Бучило ніколи не залишав дослідницької праці. Працював у Казанській земській архівній комісії, де вивчав етнографію, згодом у Науковому комітеті при Московському археологічному інституті, у Науковому семінарі при Кооперативному інституті під керівництвом професора М. Туган-Барановського й у Науковому товаристві економістів у Києві, а також у Науковому товаристві при ВУАН у Миколаєві. У 1920–1921 роках читав лекції в київських вищих навчальних закладах.

Уже в 1912 році, тобто у віці 20 років, у Пилипа Бучила в Холмі виходить перша серйозна праця «Холмщина та Підляшшя: історико-географічний нарис». Займався він науковою роботою і будучи єпископом УАПЦ, про що зазначено в реєстраційній картці службовця культу.

Довгий час в середовищі УАПЦ побутувала версія, що владика Пилип Бучило в 1930-х рр. був заарештований та відправлений до Сибіру, де й загинув. Це стало аксіомою і не піддавалося сумніву, оскільки такої долі зазнала більшість єпископів і священиків УАПЦ. Насправді, це твердження повністю не відповідає дійсності. У 1924 році Пилип Степанович Бучило влаштувався науковим співробітником Харківської філії Всеукраїнської Академії Наук, де у 1924-1925 роках працював у Комісії для складання історико-географічного словника української землі при ВУАН, а у 1925-1926 роках – при Археографічній комісії. У 1924 році в Києві він підготував солідну працю «Степи Херсонські: природно-географічний нарис». Брав участь у дослідженні Ольвії. У 1927 році він залишає працю у ВУАН і переїздить на роботу до Дніпропетровського університету, де протягом двох років у 1927-1929 роках обіймав посаду завідувача кафедри географії. У 1929-1933 роках працював завідувачем кафедри географії Північнокавказького університету, професор Дагестанського сільськогосподарського інституту та завідувач кафедри ґрунтознавства та рослинництва Східносибірського університету у 1933-1937 роках, завідувач кафедри фізичної географії Узбецького університету у 1937–1944 роках. У 1933 році Пилип Бучило отримав звання професора.

У 1944 році після приходу до Львова сталінських військ, Пилип Бучило переїжджає до Львова і влаштовується на роботу до Львівського університету, де працює завідувачем і професором кафедри фізичної географії у 1944-1947 роках, а також декан геологічно-географічного факультету в 1944-1945 роках, проректор з навчальної роботи.

Пізніше тривалий час працював завідувачем Музею землезнавства на географічному факультеті Львівського університету.

Помер Пилип Степанович Бучило у Львові у 1977 році і похований на Янівському цвинтарі.