Тінь над молитвою: як у Тернополі вшановували владику Іова

Поділитися новинами

Подія пам’яті про архієпископа перетворилася на привід для ширшої розмови про довіру до Церкви.

Присутність суперечливої постаті змінила сприйняття духовної події

7 лютого 2026 року в каплиці кафедрального собору святих рівноапостольних Костянтина і Єлени в Тернополі звершили заупокійну службу за колишнім архієпископом Тернопільським і Кременецьким Іовом. Богослужіння очолив митрополит Тернопільський і Кременецький Нестор у співслужінні духовенства єпархії. Молитва мала стати тихим актом пам’яті про архіпастиря, який відійшов у вічність 8 лютого 2019 року, — але цього разу духовну подію затьмарила інша обставина, що викликала болісні питання серед вірян.

Підтримати молитву

Архієпископ Іов (у миру Василь Павлишин) запам’ятався багатьом як людина стриманої віри, пастирського служіння і внутрішньої зосередженості. Сьома річниця його упокоєння могла б стати моментом спільної молитви, єдності та вдячної пам’яті. І частково так і сталося: у храмі лунали заупокійні прохання, духовенство й миряни схиляли голови в молитві за спокій душі покійного владики.

Та водночас присутність на богослужінні єпископа Кирила Михайлюка — постаті, довкола якої у публічному просторі лунають серйозні звинувачення морального й кримінального характеру, — перетворила день пам’яті на день внутрішнього розламу. За повідомленнями, що раніше ширилися в медіа та церковному середовищі, йдеться про можливу причетність до схем із внесенням ухилянтів до списків духовенства. Навіть сама поява подібних підозр уже стала ударом по довірі частини вірян до церковної інституції.

Саме тому участь цієї особи у заупокійній службі за архієрея, чия пам’ять асоціюється з пастирською гідністю, багато хто сприйняв як різкий дисонанс. У день, коли Церква покликана свідчити про чистоту молитви, покаяння і правду, тінь нерозв’язаного скандалу виглядала особливо болісно.

Це піднімає ширше питання: чи може церковна пам’ять бути повною без моральної ясності? Бо молитва за спочилих — це не лише обряд, а й момент правди для живих. І коли поряд із щирою молитвою постає відчуття несправедливості чи замовчування, виникає небезпечна тріщина між церковною спільнотою та довірою людей.

Пам’ять про владику Іова заслуговує на тишу без скандалів, на молитву без сумнівів, на єдність без гіркоти. І саме тому ця подія стала не лише спомином про минуле, а й випробуванням для сучасної церковної відповідальності.

Бо справжня честь покійних вимірюється не словами — а правдою, з якою живуть ті, хто молиться за них сьогодні.

Молитва і тінь скандалу