У Києві звершили винесення Плащаниці: як проходить Велика п’ятниця
У Володимирський собор Митрополит Епіфаній очолив богослужіння з винесенням Плащаниця у день Страсної п’ятниці.
Молитва скорботи і духовної єдності
10 квітня 2026 року, у день Великої п’ятниці, у столиці України відбулося одне з найглибших за змістом богослужінь церковного року. У Володимирському патріаршому кафедральному соборі Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній звершив вечірню з чином винесення Плащаниці.
Його Блаженству співслужили єпископ Ірпінський Феодосій, єпископ Макарівський Рафаїл, настоятель собору протоієрей Борис Табачек, а також клірики храму та запрошене духовенство. Богослужіння зібрало численних вірян, які прийшли розділити спільну молитву у день, коли Церква згадує страждання і хресну смерть Ісуса Христоса.
Кульмінацією відправи став чин винесення Плащаниці — святині, що символізує покладення Спасителя до гробу. Її урочисто винесли з вівтаря і встановили в центрі храму для поклоніння. Цей момент супроводжувався глибокою тишею і молитовним зосередженням, яке об’єднало всіх присутніх у спільному переживанні Страсних подій.
Після винесення Плащаниці було прочитано канон «Плач Божої Матері». У словах богослужбових піснеспівів Церква передає невимовний біль Богородиці, яка оплакує свого Сина: «Горе мені, Чадо моє, горе мені, Світе мій…». Ці слова відгукуються особливо глибоко в серцях вірян, які переживають власні втрати і біль у час війни.
Під час богослужіння Предстоятель Православної Церкви України виголосив першосвятительське слово перед Плащаницею, закликавши вірян до духовного осмислення жертви Христа і збереження віри навіть у найскладніші часи.
Страсна п’ятниця є днем особливо суворого посту і тиші. У цей день не звершується Божественна літургія, адже, за церковним вченням, Сам Христос приносить Себе у жертву за спасіння людства. Віряни зосереджуються на молитві, покаянні та спогляданні великої таємниці любові, яка відкривається у Хресній смерті Спасителя.
Винесення Плащаниці у цей день стає не лише літургійною дією, а глибоким духовним досвідом — нагадуванням про те, що навіть у найглибшій скорботі вже присутня надія на Воскресіння.