Ця стаття розповідає про життя та духовний шлях протоієрея Авакума Зайця, який був патріотом та українським пастирем. Протягом понад 50 років він невтомно служив Богові та своїй пастві українською мовою, не змінюючи своїх принципів навіть під час радянського періоду. Стаття також розповідає про переслідування, які зазнав отець Авакум та його відданість своєму покликанню до самого кінця.

Вірність українській мові та принципам: Історія життя духовника на Нікопольщині

У неділю Всіх святих, що просіяли духовенство Української Церкви на Нікопольщині, завітали до могилки протоієрея Авакума Зайця. Отець Авакум, який був патріотом і українським пастирем, багато років звершував богослужіння українською мовою в храмі Різдва Божої Матері, розташованому в третій частині Нікопольщини.

Протягом майже 50 років, аж до 1982 року, отець Авакум невтомно служив Богові та своїй пастві українською мовою, повідомляє ігумен Меркурій Скороход. Навіть у безбожний радянський період він залишався вірним своїм принципам та продовжував свою службу, не змінюючи мови богослужінь. Однак після приходу випускника московської духовної семінарії, який разом з іншими священиками Московської Церкви торжествував на Нікопольщині, відбулося ганебне спалення усієї богослужбової та духовної літератури українською мовою, що призвело до приниження отця Авакума. Цей подія стала відома як “изгнание Зайца”.

Після кількох років систематичного психологічного та морального тиску з боку “братів”-священиків, отець Авакум пішов до Господа.

Життя та духовний шлях Авакума.

Авакум Корнійович Заєць був родом із сім’ї українських селян, які власним потом добували їжу на землі. Народився Авакум Корнійович у 1898 р в селі Теліжинці Тетіївського району Київської області. У братовбивчій громадянській війні молодий хлопець участі не брав, а займався самоосвітою, вивчаючи доступні йому книги філософів і вчених.

Юнак вступив до Київського інституту народного господарства. Однак йшов 1921 рік, влада намагалася задушити українських повстанців кістлявою рукою голоду. Авакум, закінчивши перший курс, залишає інститут і повертається в рідне село, щоб допомогти близьким.

Страшні наслідки війни привертають молодого чоловіка до церкви. Він стає членом української громади Тетіївського району по відновленню Української Автокефальної Православної Церкви. У 1923 році митрополит УАПЦ Василь Липківський висвятив Авакума в сан диякона та священника. Почалася його нелегка пастирська дорога.
У 1926 р молодий священник обвінчався, але недовго тривало його щасливе сімейне життя. УАПЦ була звинувачена в «петлюрівщині і націоналізмі» і підлягала знищенню.

У 1928 році о. Авакума заарештували і ув’язнили в допрі (будинку попереднього ув’язнення) Білої Церкви. Від нього вимагали зречення, але він не піддався спокусі. Священника відпустили, але ненадовго. У 1929 р. його без суду було відправлено на Соловки. Провівши кілька років у концтаборі, Заєць вийшов звідти без права проживання в Київській області.

Тому отець Авакум їде на Південь і стає священником в селі Кам’янці Запорізької області, а в 1935 р. перебирається до Нікополя. У 1940 році його призначають настоятелем церкви Різдва Богородиці (третя дільниця). Із цим храмом священик нерозривно пов’язав своє подальше життя – 46 років.

Авакум Заєць читав проповіді з амвона і займався порятунком душ пастви до 1984 року. Його пастирського подвигу не могли перешкодити ні прийшла окупаційна, ні радянська влада, що повернулася, ні підступи заздрісного кліру. У роки окупації він повернувся в лоно УАПЦ, потім в 1945 р єпископ Російської православної церкви Андрій підтвердив його священицький сан. Але о. Авакум погодився на повторне святенництво з однією умовою – читати Слово Боже українською мовою. І до останніх днів його богослужінь звучала під куполами храму мова нашого народу.

Парафіяни церкви Різдва Богородиці добре пам’ятають свого, посивілого від життєвих негараздів, священика. Він завжди міг заспокоїти душу своїм добрим словом, знайти можливість допомогти в біді, обігріти нужденних і убогих. Єдина думка всіх – це був справжній пастир, богонатхненний на цю справу Господом. Помер о. Авакум Заєць 19 липня 1986 року, залишивши по собі врятовані людські душі і скромну могилку на церковному подвір’ї. А найголовніше, про нього залишилася пам’ять. Пам’ять про справжню людину, яка, дійсно, прожила своє життя, як велить Господь, розповідає ігумен Меркурій.

Похований отець Авакум на храмовому цвинтарі тимчасово окупованого московським патріархатом храму на честь Різдва Пресвятої Богородиці.”