Сьогодні під час Божественної літургії ми чули євангельське читання про зцілення Господом Ісусом Христом розслабленого. Про це чудесне зцілення у місті Капернаумі згадують три євангелисти: Матфей, Марк і Лука (Мф. 9: 1 – 8; Мк. 2: 1 – 12; Лк. 5: 17 – 26).

Вони оповідають, як Спаситель зцілив паралізовану людину, яку принесли до Нього четверо, але слово Господа Ісуса Христа тоді слухало так багато людей, що не лишалося місця навіть перед домом, де Він проповідував. «І, не маючи можливості наблизитись до Нього через народ, розкрили покрівлю дому, де Він був, і, розібравши її, спустили постіль, на якій лежав розслаблений. Ісус, побачивши віру їхню, говорить розслабленому: чадо, відпускаються тобі гріхи твої» (Мк. 2: 3 – 5).

Ми мало знаємо про самого хворого: як довго він був паралізований, у якому стані перебував. Зауважимо лише, що Христос робить чудо, прощає гріхи розслабленому через віру «їхню» – тобто, завдяки щирій діяльній вірі тих чотирьох людей, які принесли хворого до Сина Божого і попри всі перепони знайшли можливість наблизитись до Спасителя – навіть розібравши покрівлю будинку. В цьому моменті згадаймо про силу «соборної віри», про яку згодом Господь сказав: «Якщо двоє з вас дійдуть згоди на землі просити про всяку річ, то, чого б вони не попросили, буде їм від Отця Мого Небесного; бо, де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них» (Мф. 18: 19 – 20).

Що відбулося з народом, коли Христос простив гріхи розслабленому? Деякі сумнівалися і помишляли в серцях своїх: «Чому Цей так богохулить? Хто може прощати гріхи, крім одного Бога?». Відчувши так думки, Господь Ісус Христос запитав їх: «Що легше – сказати розслабленому: прощаються тобі гріхи? Чи сказати: встань, візьми постіль свою і ходи?». По суті, Син Божий мав владу творити й одне, й інше. Але Він таким чином пояснив, що не було би гріхів – не було би й хвороб, що простити гріхи – значить зцілити, і Господь може це зробити.

Як багато нам говорить цей невеликий за обсягом, але такий величний за змістом уривок, скільки в ньому символів та значень! Зцілення паралізованої людини символічно являє нам духовне зцілення як кожної людини зокрема, так і зцілення людства загалом, адже до Спасителя воно було немічним, скутим рабством гріху. Зцілення розслабленого стало можливим завдяки справжній вірі, яка була засвідчена не словами, а ділами, палким бажанням допомогти ближньому. Четверо, які принесли паралізовану людину, розділили не лише тягар ноші, адже їхні сміливі дії засвідчили: якщо люди з вірою об’єднують свої зусилля і спільно діють заради благої мети, то Господь завжди приходить на допомогу, роблячи неможливе – можливим.

Віра цих чотирьох людей, які принесли хворого до Спасителя, – це приклад для всіх нас. Бо віра має бути усвідомленою (вони вірили в чудесне зцілення, яке звершить Господь Ісус Христос), наполегливою (віра допомогла здолати перепони), жертовною (бо шукали не власного добра, а блага для ближнього), відкритою й сміливою (не побоялися осудження натовпу), смиренною (не просили Христа прийти до хворого, а самі понесли хворого) і водночас активною, дієвою (не змирилися, не оплакували хворобу, а спільно діяли, щоби її здолати).

Багато людей кажуть, що мають віру. Але чи справжня їхня віра? Чи вона виявляється лише на словах і чи підкріплена ділами? Як часто ми готові допомагати іншим, відвідувати, підтримувати хворих, немічних? Як часто ми за них молимося?.. Великий піст, що триває нині, – найкращий час замислитися над цими питаннями, дати на них чесні відповіді й виправитись, щоб одужати, зміцніти. Нехай Господь допомагає нам у цьому!

Джерело Пресслужба ПЦУ