КИЇВСЬКА ІДЕЯ

Як засвідчило життя, історичні та культурні символи доби Козаччини, які широко пропагувалися в нашій країні протягом останніх років, не змогли об’єднати розділену Церкву та націю. Українська ідентичність XVII століття формувалася у складній ситуації протистояння впливам, що надходили з Польщі та Росії, в умовах взаємовиключного вибору між західним та східним векторами розвитку нації. Саме тому трагічний досвід України XVII століття виявився для сучасного українського суспільства надто складним та суперечливим. Втім, в українській церковній та культурній традиції присутня ідея, потенціал якої міг би дійсно сьогодні об’єднати розділену країну та Церкву. Це київська ідея або ідея та цінності вічного Києва, з якими впродовж століть пов’язане історичне самоусвідомлення та самоідентифікація українського народу, який є прямим історичним нащадком Київської Руси.

КИЄВОЦЕНТРИЗМ

Київ – це єдине місце на землі, що здатне об’єднати Схід та Захід України. Без Києва України немає. Без Києва, його тисячолітньої історії та святинь – ми лише сукупність регіонів, країна та народ, що не мають шансів остаточно порозумітися і бути одним цілим. Єдина соборна Україна, українці як народ можливі тільки з сакральним центром у Києві, тобто як явище києвоцентричне. А отже, одна з місій нашого Патріархату – це відтворення духовної та культурної києвоцентричності простору української душі. Стати києвоцентричною церквою насправді означає для нас не лише підпорядкування ієрарху з певною київською титуляцією. Києвоцентризм Церкви означає її зрілість, її вкоріненість у давню церковну традицію Києва як «другого» або «Нового Єрусалиму».

КИЇВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ

Знаменно, що Київський Патріархат проголошено невдовзі після святкування тисячоліття Хрещення Русі. Історія ніби зробила повне тисячолітнє коло і знову повернулася до Києва – духовної матері міст руських. Київ, чия сива велич століттями принижувалася, чиї спадщина та історія були привласнені чужими столицями, став духовним осереддям однієї з найдавніших та найбільших християнських Церков Європи. Діставши патріаршу гідність, Київ ніби прокинувся від дивного історичного сну, повернув собі повноту історичного буття, знову став тим містом, що «не може сховатися» бо «лежить на верху гори» (пор. Мт. 5:14).

АВТОКЕФАЛІЯ

Наша мета – спасіння українського народу, а не виховання в дусі будь-яких ідеологій, навіть найкращих. Тому вірність ідеї автокефалії – це не наша примха, не введення до церковної свідомості елементів світської ідеології, а відповідальна, перевірена досвідом та часом пастирська позиція. І через те, що ми вважаємо автокефалію не певною ідеологією, що служить національній самодостатності, а інструментом найоптимальнішого церковного устрою в Україні, ми ніколи не відмовимося від цієї засади. Наші опоненти стверджують, що автокефалія – це політична цінність, і від неї варто відмовитися. Однак це хибне розуміння автокефалії, бо вона є інструментом спасіння, а не політичної або культурної ідентичності, інструментом об’єднання, а не роз’єднання. Саме тому ми вважаємо, що відмова від автокефального устрою нашої Церкви є невиправданою та суперечить Божій волі.

В ОЧІКУВАННІ КАНОНІЧНОГО ВИЗНАННЯ

Ми маємо навчитися з пошаною та смиренням чекати. Але чекати не пасивно, а щоденно йти вперед до нашої мети – нормалізації статусу та входження до співпричастя зі вселенським православ’ям. Пропоновані нами сьогодні кроки є саме таким послідовним рухом до канонічності ієрархії та статусу. Наша Церква невпинно йде до канонічного визнання. І ми віримо, що цей день настане ще за нашого життя. Однак, будучи реалістами, ми маємо розуміти, що шлях до визнання та співпричастя зі Вселенським Патріархатом буде тривалим, а наш поступ – поетапним.

+МЕФОДІЙ

Митрополит Київський і Всієї України

Предстоятель Української Автокефальної Православної Церкви (2000-2015)