Дізнайтесь про цікаві факти з історії та сучасного устрою жіночого чернецтва, особливого служіння в Православній Церкві. Ви дізнаєтеся про походження чернецтва, його зв’язок з ранньою християнською церквою, заснування жіночих монастирів та келій, духовне керівництво та розвиток чернецтва в Київській Русі.

Дослідження жіночого чернецтва в Православній Церкві: стародавність, особливості та розвиток

Чернецтво – це особливе служіння в Православній Церкві, під яким розуміють повне відречення від принад світу цього і всеціле служіння Богові. Монашество є дуже древнім, і налічує вже не одне століття, проте загальні принципи, а саме молитва, піст і послух, залишаються незмінними для устрою чернечого життя. У цьому дописі ми зібрали 5 цікавих фактів із історії та сучасного устрою одного із неменш цікавих різновидів чернецтва, а саме жіночого.

1. ОСНОВА ЖІНОЧОГО ЧЕРНЕЦТВА ЗАРОДИЛАСЬ У АПОСТОЛЬСЬКІ ЧАСИ

Як розповідає Священне Писання ще в часи ранньої християнської церкви існував особливий чин жінок, що присвятили своє життя служінню Богові, а саме чин дияконис, вдів та дів. Їм належало звершувати особливе церковне служіння, яке полягало у допомозі ближнім. Так, Диякониси присвячували себе громадському служінню в Церкві: наприклад, служили під час хрещення жінок, передавали Святі Тайни для християн, ув’язнених у в’язницях. Вдови ж і діви присвячували себе служінню Богу в молитві, читанні та безмовності і завжди перебували під наглядом місцевого єпископа. Саме ці три ступені і лягли в основу жіночого чернецтва.

2. ЖІНОЧЕ ЧЕРНЕЦТВО – РОВЕСНИК ЧОЛОВІЧОГО, АБО Ж НАВІТЬ ДРЕВНІШЕ НЬОГО

Традиційно час заснування чернецтва датують ІІІ століттям і пов’язують із ім’ям преподобного Антонія Великого, якого до того ж і вважають засновником відлюдного чернецтва. Проте мало хто знає, що вже в його час формувався інститут жіночого чернецтва, бо в вже в ті часи жило багато благочестивих жінок, які служили Господу. Вони збирались і жили в особливих місцях і будинках, які мали назву ««парфенони». Такі «парфенони» знаходились під наглядом і заступництвом місцевого єпископа і жодна дівчина не приймалася до «парфенону» без відповідного благословення єпископа і, можливо, без чину посвячення, який також здійснювався ним. Саме під їх опіку, святий Антоній, залишив свою малолітню сестру, і лише після цього, розпочав свій чернечий подвиг. Про це розповідається в його житії. Цей факт вказує, що жіноче чернецтво таке ж древнє як чоловіче, або ж навіть древніше за нього.

3. ЖІНОЧІ Ж МОНАСТИРІ І КЕЛІЇ ВИНИКАЮТЬ ПІСЛЯ ЧОЛОВІЧИХ ОБИТЕЛЕЙ

Про цей факт можна дізнатись із житія преподобного Пахомія Великого, засновника спільножительних монастирів. Саме з його благословення, у Тавеннісі в Єгипті, була побудована келія для його рідної сестри Марії, яку сам святий благословив на чернече життя. Згодом до неї приходили молоді діви, що хотіли служити Господу і спасти свою душу, яких загалом було аж 400 душ. Так виникли перші повноцінні жіночі обителі. До слова ці обителі, як і нинішні монастирі жили і живуть за єдиним уставом, що базується на засадах постійної молитви, смиренного послуху і цілорічного посту.

4. ДУХОВНЕ ПІКЛУВАННЯ ЖІНОЧИМИ МОНАСТИРЯМИ НАЛЕЖАЛО ДОСВІЧЕНИМ СТАРЦЯМ.

Духовне керівництво новоутвореними жіночими монастирями належало досвіченим старцям із чоловічих монастирів. Так, зокрема, для уже згаданого нами монастиря, святий Пахомій призначив благоговійного пресвітера Петра, який дбав про новозаснований жіночий монастир і про незмінне дотримання, як і в чоловічому монастирі, чернечих правил та порядків. Такий принцип, частково, залишається і в наш час. У кожному жіночому монастирі є свій духівник, у якого сповідаються черниці обителі, але повноцінне керівництво належить старшій сестрі – Ігумені, або ж безпосередньо місцевому єпископу. До слова у розповсюдженій грецькій традиції, якщо монастир має менше 5-ти монахів чи монахинь, то ігумена чи ігуменю в ньому не обирають і не призначають, а керівництво таким монастирем належить єпархіальному архієрею.

5. ПЕРШІ МОНАСТИРІ В КИЇВСЬКІЙ РУСІ ВИНИКЛИ ВІДРАЗУ ПІСЛЯ ВОЛОДИМИРОВОГО ХРЕЩЕННЯ.

У часи славної Київської Русі чернецтво виникло відразу після Хрещення рівноапостольним князем Володимиром русичів. Проте імена перших руських черниць також маловідомі. Перша літописна згадка про жіночий монастир в Русі датується 1089 роком. Тоді князь Всеволод Ярославович, син благовірного князя Ярослава Мудрого, заснував для своєї доньки Янки Андріївський монастир. У цій обителі діяла відома по всій Русі школа для дівчаток, в якій вони навчались Закону Божому, грамоті та рукоділлю. Літописець говорить: «Янка собраші младих девиць, обучала їх писанню, ремеслам: співу, шиттю та іншим корисним справам. Даби од юності навикнуть разумєти закон Божий й трудолюбіє, а любострастіє в юності воздержанієм умертвлять». Іншим свідченням про перші монастирі є розповідь про матір преподобного Феодосія Печерського, яка прийняла чернецтво у монастирі при Церкві святителя Миколая на Аскольдовій могилі.
За різними даними істориків у домонгольський період по всій Київській Русі нараховувалось майже 100 монастирів, 22 з яких були жіночими. Пізніше кількість жіночих обителей збільшувалась, а згодом у них прославились чимало подвижниць, яких Церква зарахувала до лику святих. Усі вони зберігали древню традицію спільного чернечого життя. Ця традиція зберігається і до сьогодні.

Джерело: Дніпровська єпархія УПЦ (ПЦУ)