Митрополит Епіфаній звертає увагу на духовне значення колективної пам’яті та те, як травма Голодомору пов’язана з сучасною боротьбою за свободу.

Як боротьба проти забуття стає захистом нашої душі й нації

Пам’ять, що рятує нас. Чому голодомори – це не лише історія, а наш духовний обов’язок сьогодні. Пам’ять — це місток між поколіннями, між минулим і майбутнім, між тими, хто вижив, і тими, кого вже нема. Коли мільйони наших предків потерпали від Голодомору — штучного голоду, спланованого тодішньою тоталітарною владою — їхня мука не була випадковістю. І сьогодні, у часи нових випробувань, ми мусимо пам’ятати, аби не повторити старі помилки, аби встояти перед обличчям злої сили і зберегти нашу духовну витривалість.

Митрополит Київський і всієї України Епіфаній у своїх помислах і промовах неодноразово звертає увагу: Голодомор — це не лише акт фізичного вимирання. Це духовний виклик. Він наголошує, що тоталітарні режими спробували позбавити українців не лише хліба, але й гідності, мови, рідної віри, культури. «У той час, — каже він, — Ворог намагався знищити не просто тіло, а сам дух нашого народу». І сьогодні, на його переконання, ми стоїмо перед аналогічною реальністю — ворог, який колись панував через страх і голод, нині повертається в іншій формі, але з тією самою жорстокістю.

Для Митрополита Епіфанія пам’ять про голодомори — це не ритуал жалоби. Це духовне паливо, яке живить нашу національну самосвідомість. Він закликає: „Пам’ятати голодомор — означає визнати, що наша свобода не безкоштовна, що наша гідність — це дар і борг одночасно“. За його словами, народ, який забуває свої страшні сторінки, ризикує піддатися новим спокусам зла, втративши здатність розрізняти істинне добро від лукавого.

Митрополит також підкреслює, що колективна пам’ять — це не проста історична пам’ять, а живий дім, в якому мешкає наша ідентичність: «Якщо ми зберігаємо пам’ять про загиблих, ми не дозволяємо Ворогові стерти наші корені — мову, віру, рідну землю. Ми стоїмо на духовному фундаменті, на якому можна будувати справедливу, вільну Україну ».

Сьогодні, в умовах нових загроз, ця пам’ять набуває ще глибшого сенсу. Молитва за мільйони безневинних — це не лише акт жалоби, а конкретний виклик для живих: бути гідними своєї історії, творити майбутнє, в якому свобода, правда й людяність не просто слова, а спосіб життя.

У час, коли голоси минулого звучать болісно, ми повинні у своїх діях відповідати на їхній поклик: захищати нашу землю, зберігати нашу мову й віру, боронити гідність кожної людини. Бо саме на цьому духовному фундаменті може постати справді вільна Україна.

Хочете більше дізнатися про духовне життя автокефальної Української Православної Церкви? Запрошуємо відвідати наш сайт Православної Церкви України!

ДЖЕРЕЛО