Бути серед покликаних і залишитися серед обраних: слово Предстоятеля ПЦУ напередодні Різдва
Проповідь Митрополита Епіфанія напередодні Різдва як нагадування про відповідальність християнина.
Євангельська притча про бенкет як дзеркало сучасного духовного вибору
У двадцять сьому неділю після П’ятидесятниці Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній звернувся до вірних із глибокою проповіддю, у якій євангельська притча про бенкет прозвучала як духовне застереження і водночас як надія напередодні Різдва Христового.
Предстоятель нагадав, що прихід Спасителя у світ був не випадковою подією, а результатом тривалої Божої педагогіки — приготування людства до зустрічі з Месією. Від Адама і Єви, через пророків і праведників, Бог відкривав людям істину про майбутнє спасіння. Так само, як у притчі про бенкет, гості були запрошені заздалегідь, але не всі зуміли відгукнутися на поклик.
У центрі проповіді — болісна, але важлива правда: ті, хто мали найбільше знання про Закон і пророцтва, не впізнали Христа. Натомість спасіння було відкрите для інших — для народів, які не мали попереднього духовного досвіду, але з вірою прийняли благу звістку. Саме до таких народів, за словами Митрополита, належить і український народ, який через апостольську проповідь і Хрещення Русі був покликаний до світла Євангелія.
Разом із вдячністю за цю велику милість звучить і наголос на відповідальності. Предстоятель підкреслив: народ, який століттями чув проповідь Христову, не може виправдовувати байдужість чи формальність у вірі. Бути християнином за традицією — замало; важливо відповісти на Боже запрошення власним життям.
Притча про бенкет, за словами Блаженнійшого, є дзеркалом і для сучасної людини. Турботи, тимчасові справи, зовнішні атрибути свята можуть затьмарити головне — поклик до участі в Божій трапезі, у Євхаристії, у живому церковному житті. Саме тут вирішується, чи залишимося ми лише серед «покликаних», чи станемо серед «обраних».
Напередодні Різдва Митрополит Епіфаній закликав вірних готуватися не лише зовнішньо, але насамперед внутрішньо — очищенням серця, відновленням віри, відповідальністю за дар, який отримали. Бо відповідь на Боже запрошення — це не слова, а шлях, яким людина йде щодня.
Це слово Предстоятеля прозвучало як тихий, але вимогливий духовний заклик: не змарнувати дар віри, не відкласти Царство Боже «на потім», а вже сьогодні зробити своє життя відповіддю на любов Христа.