24 жовтня 2026 року Православна Церква України звершує Димитрівську поминальну суботу. Цього дня в храмах по всій країні звучатимуть імена тих, хто відійшов до Господа. Батьків і дідів, друзів і сусідів, воїнів, які поклали життя за Україну, мирних людей, убитих війною.

Для багатьох родин це особливий день. Він не про сум заради суму. Він про те, що любов сильніша за смерть, а молитва з’єднує тих, кого розлучила могила.

Звідки така назва

Субота названа на честь великомученика Димитрія Солунського. Його пам’ять Церква вшановує 26 жовтня. Цього року свято припадає на понеділок, тож поминальна субота передує йому на два дні.

Після переходу Православної Церкви України на новоюліанський календар у 2023 році дата змістилася. Раніше пам’ять святого Димитрія відзначали 8 листопада, а поминальну суботу відповідно на початку листопада. Тепер обидві дати перейшли на жовтень.

Хто такий святий Димитрій

Димитрій жив наприкінці III і на початку IV століття в Солуні, нинішніх Салоніках. За житієм, він обіймав високу державну й військову посаду. Водночас він був християнином і відкрито навчав віри.

Коли імператор Максиміан розпочав переслідування християн, Димитрія ув’язнили. Близько 306 року його пронизали списами просто в темниці. Над його гробом згодом постав храм, а сам святий став небесним покровителем Солуні.

Церква називає його Мироточивим, бо від його мощей, за переданням, витікало благовонне миро. Його шанують як святого воїна, але головне в його подвигу інше. Він залишився вірним Христові, коли вірність коштувала життя.

Святий Димитрій і Київ

Ім’я святого Димитрія глибоко вкорінене в нашій історії. Князь Ізяслав Ярославич, син Ярослава Мудрого, у хрещенні мав ім’я Димитрій. У середині XI століття він заснував у Києві Димитрівський монастир.

Саме на його території згодом постав Михайлівський Золотоверхий собор. Для цього собору на початку XII століття створили мозаїчний образ святого Димитрія. Отже, шанування солунського мученика прийшло до нас разом із самою Київською Церквою.

Як виникла поминальна субота

Звідки саме походить Димитрівська субота, достеменно невідомо. Важливо розрізняти перевірені факти і пізніші пояснення, які часто подають як беззаперечні.

Відомо таке. У загальному церковному уставі Православної Церкви є вселенські поминальні суботи: М’ясопусна перед Великим постом і Трійцька перед П’ятидесятницею. Димитрівська субота до них не належить. Це місцева традиція, що склалася в слов’янських землях.

Існує кілька версій її походження. Одна пов’язує суботу зі святими Кирилом і Мефодієм. Брати походили із Солуні, де святий Димитрій був головним покровителем. Можливо, просвітителі поєднали давній осінній звичай поминання предків із пам’яттю свого земляка. Проте прямих документальних свідчень цього немає.

Інша версія, поширена в російській традиції, пов’язує суботу з Куликовською битвою 1380 року. Але і для неї немає підтвердження в давніх джерелах. Тому розповідати про неї як про встановлений факт некоректно.

Безсумнівно інше. Осінній час поминання предків здавна жив у народній культурі українців. У народі цю суботу називали дідовою, а сам день поминання — дідами. Церква не знищила цей звичай, а наповнила його християнським змістом: молитвою за спочилих і надією на воскресіння.

Чому ми молимося за спочилих

Християни вірять, що смерть не розриває зв’язку між людьми. Христос воскрес, і для Бога всі живі. Тому Церква є однією родиною, де живі моляться за спочилих, а святі моляться за нас.

Церковне поминання — це прохання до Бога про милосердя до людини, яка відійшла. Ми просимо простити її гріхи і дати їй вічний спокій. Це не обряд для галочки, а дія любові, яка після смерті близької людини шукає, чим допомогти.

Апостол Павло не забороняв сумувати за померлими. Він писав: «Не хочу ж я, браття, щоб не відали ви про покійних, щоб ви не сумували, як і інші, що надії не мають» (1 Сол. 4:13, переклад Івана Огієнка). Сум християнина справжній. Але в ньому завжди є надія.

Пам’ять про тих, хто загинув за Україну

Україна захищається від російської агресії з 2014 року. Тому Димитрівська субота для нас давно перестала бути лише днем родинної пам’яті. Цього дня ми згадуємо тисячі воїнів, які віддали життя, захищаючи свій народ.

Святий Димитрій, якого шанують як воїна, нагадує: найвища мужність народжується з любові. Він не мав зброї в останню годину. Його силою була вірність. Так і наші захисники стали на захист ближніх не з ненависті, а з любові до своїх родин і своєї землі.

За кожним полеглим стоїть ім’я, обличчя, родина. Тому так важливо поминати їх поіменно. Разом із воїнами Церква молиться за мирних людей, загиблих від обстрілів. І за зниклих безвісти, на яких досі чекають рідні.

Як підготуватися до поминальної суботи

Заздалегідь напишіть пом’яник. Внесіть до нього імена рідних, друзів, побратимів, усіх, за кого хочете помолитися. До записки за упокій вписують імена охрещених православних християн, у тій формі, з якою людину хрестили.

Напередодні, у п’ятницю ввечері, у багатьох храмах звершують заупокійне богослужіння. У суботу — Божественну літургію і панахиду. Розклад варто дізнатися у своїй парафії.

За давнім звичаєм вірні приносять до храму на поминальний стіл хліб, крупи, борошно, фрукти. Ці дари залишають у храмі. Їх роздають тим, хто потребує, і так поминання продовжується в ділах милосердя.

Добре також подати милостиню або зробити добру справу на згадку про спочилого. Допомога пораненому, підтримка родини загиблого, увага до самотньої людини. Така справа не купує Божої милості. Але вона продовжує на землі любов, якою жила спочила людина.

Якщо ви далеко від храму

Багато українців сьогодні не можуть прийти до рідної парафії чи на могилу близьких. Одні в евакуації або за кордоном, інші на окупованих територіях, на фронті чи в шпиталі.

Відстань не скасовує молитви. Помоліться вдома, назвіть кожне ім’я. Багато парафій Православної Церкви України також приймають записки за упокій онлайн. Так ваші рідні будуть пом’януті за богослужінням, навіть якщо ви за тисячі кілометрів.

Молитва, що сильніша за смерть

У суботу, 24 жовтня, у храмах прозвучать тисячі імен. Кожне з них — ціле життя, яке Бог знає і пам’ятає краще за нас.

Помолімося за наших спочилих із вдячністю за все добре, що вони нам дали. Помолімося з болем, бо втрата не минає. І помолімося з надією, бо Христос воскрес, і в Нього ніхто не загублений.

Вічна пам’ять усім спочилим. Вічна пам’ять Героям, які віддали життя за Україну.

Молитва за померлих

Боже духів і всього тілесного, Ти смерть подолав і диявола переміг і життя світові Твоєму подав. Сам, Господи, упокой душі спочилих рабів Твоїх (імена) у місці світлім, у місці квітучім, у місці спокою, де нема ні недуги, ні скорботи, ні зітхання. Всякий гріх, що вчинили вони словом, чи ділом, чи думкою, як Благий і Людинолюбний Бог прости, бо немає людини, що жила б і не згрішила. Бо тільки Ти один без гріха. Правда Твоя — правда вічна, і слово Твоє — істина. Амінь.