НЕБЕСНИЙ ВОЄНАЧАЛЬНИК – проповідь у неділю після Богоявлення
Христос посеред нас! І є, і буде!
Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне, – долинають до нас перші слова публічної проповіді Спасителя (Мф. 4:17). Слово «метанео», вжите в грецькому тексті Євангелія від Матфея, означає «зміцнення розуму». Але в єврейській мові, – мові, якою говорив Христос, – слово «покаяння» має дещо інше значення. Єврейське слово «шув» означає «обернутися, повернутися». Поверніться до Бога, – закликає Господь Своїх сучасників і кожного з нас. Він закликає нас не лише змінити свій розум і погляди на світ. Спаситель вимагає від нас докорінно змінити саме життя. Ми маємо усвідомити, що віддалилися від Бога, і повернутися.
Святі отці не були фахівцями в галузі топографії, але добре знали топографію людського серця. «Йордан – це образ нашого смертного роду», – пише святитель Іоанн Златоуст у своєму невеликому есе «Про річку Йордан». Йордан бере свій початок із двох джерел – Іора й Дана – і впадає в Мертве море. Що ж до роду людського, то всі ми походимо від двох начал: Адама і Єви. А внаслідок гріхопадіння все наше життя плине в мертве море гріха. «Наш образ почався від землі, – пише святитель, – і закінчився смертю; його прийняло Мертве море, глибоке, бездонне, мертва безодня. Як Мертве море для живих вод, так само й пекло для помираючих.
Море побачило і розступилося, Йордан повернув назад, – співала Церква тиждень тому, на свято Богоявлення ( Пс. 113:3). Ось до цієї радикальної зміни, до цього повернення плину нашого життя назад і закликає нас сьогодні Господь. Не лише думки, не лише почуття, – усе життя, усе існування людини відтепер має змінити напрям…
Побачивши гріх, ми повинні відступити до Бога. Побачивши смерть – повернути назад до Бога… «Спаситель, – пише святитель Іоанн Златоуст, – звільняючи наш рід від прямування до смерті, робить, що він більше не прямує до смерті, а повертається до давнього живого коріння».
Поверніться, бо наближається Царство Небесне, – закликає Христос. Третя заповідь Декалогу каже: не вимовляй імені Господа, Бога твого, марно (Вих. 20:7). Тож Царство Небесне (або Царство Небес) – це благочестивий синонім виразу Царство Боже або царство Бога.
У літературі давнього й сучасного Ісусові іудаїзму цей вираз вживали рідко. Проте Сам Спаситель згадує Царство Боже часто, вживаючи найрізноманітніші мовні звороти. З одного боку, Царство Боже – це реальність, іще не втілена в цьому житті. Нехай прийде Царство Твоє, – просимо ми в даній Спасителем молитві «Отче наш» ( див.: Лк. 11:2). З іншого боку, царство Боже – це реальність, уже дана людині тут і тепер. Якщо ж Я перстом Божим виганяю бісів, – передає слова Христа євангеліст Лука, – то, значить, прийшло до вас Царство Боже (Лк. 11:20).
Де ж Царство Боже – в майбутньому чи в сьогоденні? Чи прийде воно наприкінці часів, коли закінчиться земна історія, і Бог творитиме все нове? Чи може, Царство Небесне вже посеред нас, як посеред нас, посеред Своєї Церкви, перебуває нині й Сам Христос?
Царство, – каже Христос, – подібне до маленького зернятка гірчиці, з якого поступово виростає величезне дерево. І воно ж подібне до закваски, здатної переквасити чи мало тіста. Не прийде Царство боже помітно, – відповідає Христос фарисеям, – і не скажуть: ось, воно тут, або: он там. Бо Царство Боже всередині вас є (Лк. 17:20-21).
Слово «царство» в нашій мові пов’язане з поняттям території. Але Царство Боже – це не територія . «Царство Бога – пише дослідник В.М. Кузнєцова, – не є певним місцем, простором на небесах, куди після смерті потрапляють праведники. Це динамічне поняття, яке можна висловити реченням: Бог править, царює». «Царство небесне, вічний спокій», – молитовно просимо ми у Бога спасіння для наших померлих. Але, як співають в одному із заупокійних богослужінь: «Христе! Ти – Царство Небесне, Ти – земля лагідних, Ти – оселя багатьох (…) Ти – ложе упокоєння святих …» ( Акафіст за спочилого. Кондак 12 ).
За часів Христа месіанські очікування мали відчутне політичне забарвлення. Тому, коли Ісус проголосив наближення Царства Божого, багато іудеїв сприйняли Його слова як заклик до повстання заради відновлення Царства Давида. Одначе Сам Господь розумів Царство як щось геть інше. Спаситель справді вказує на Себе як на лідера певної нової спільноти, над якою панує Бог. Але ця нова – теократична – спільнота має іншу природу, ніж земне царство. Царство, яке проповідує Христос, – це спільнота людей, що звільнилися з-під юрисдикції гріха й відтепер перебувають під Юрисдикцією Бога.
Метою Спасителя не є відтворення юрисдикції дому Давидового. В окупованому злом світі Христос відновлює Царство Бога. Ізраїль окупований римлянами, – вважали сучасники Спасителя. Але в очах Самого Христа Палестина і весь світ загалом були окуповані гріхом. «Християнство, – пише англійський письменник і богослов Клайв Льюїс, – погоджується з дуалізмом, що всесвіт перебуває в стані війни. Але воно не вважає, що це війна між незалежними силами. Християнство стверджує, що це громадянська війна, заколот, і ми з вами живемо в частині всесвіту, окупованій бунтівниками. Окупована територія – ось що таке цей світ».
«Повернися!» – закликає нас Господь. Повернися до Бога обличчям. Скинь чужоземне панування гріха і віднови у своєму житті владу Бога… Ми чуємо слово Боже, але на жаль, не поспішаємо його виконувати. «Нехай інші замість мене йдуть на фронт, – міркують одні, – а я відсиджуся в тилу». «Поки навколо влада належить окупантам, – вважають інші, – мені варто зберігати лояльність до них».
На жаль, міркуючи й діючи таким чином, ми не наблизимося до нашого спасіння і не станемо учасниками Божого Царства. Бажаючи звільнити нас з-під влади Сатани, Бог дарував людству найвидатнішого Воєначальника – Христа Спасителя, і вклав у наші руки могутню зброю проти зла – силу Його любові, яка перебуває у Христовій Церкві.
«Християнство – продовжує Льюїс, – є розповіддю про те, як на цю (окуповану) територію зійшов праведний цар. Зійшов, можна сказати, інкогніто, і закликав нас до саботажу. Коли ви йдете до церкви, ви насправді приймаєте радіопередавачем секретні повідомлення від своїх друзів. Ось чому ворог так наполегливо намагається стати вам на заваді. Щоб ми не ходили до церкви, він грає на вашій зарозумілості, ліні, снобізмі».
Отже, повернутися до Бога не так просто, як могло здатися спочатку. Тут мало усвідомити, що Сатана окупував цей світ. І недостатньо визнати Христа Головнокомандувачем об’єднаних сил добра. Ми маємо пам’ятати: зло уразило не лише навколишній світ, а й нас самих. І якщо це так, ми з вами не зможемо відсидітися в тилу. Лобового зіткнення із силами зла не уникнути. Адже лінія фронту пролягає і в нашій власній душі: зло, на жаль, присутнє і в наших думках, почуттях на волі.
Окуповані території. Лінія фронту. Досвід війни, на жаль, став сьогодні страшною реальністю для мільйонів українців. Але цей жахливий досвід може допомогти нам адекватно оцінити загрозу, що походить від зла. Маємо пам’ятати: зло і злі істоти становлять не меншу загрозу для нашого життя і самого нашого існування, ніж дії терористів на сході нашої країни.
Сатана не шукає миру з Богом і людиною. Його мета – знищення нашого світу. Але, усвідомлюючи ступінь небезпеки, на яку наражаємося, ми не повинні забувати: в цій страшній війні ми не самі. З нами Бог і «об’єднані сили» добра. Ми живемо на окупованій злом території. Але кожному з нас доступний зв’язок із нашим Воєнаначальником-Христом. Приходячи до церкви, ми приймаємо «небесні шифрограми». І ці повідомлення не зводяться до повчань про те, чим зло відрізняється від добра. Церква повідомляє нам не лише рецепт боротьби зі злом. Вона також дає кожному з нас сили для цієї боротьби.
Небо не залишило нас на « окупованих територіях» світу цього сам-на-сам зі злом. Християни – це добре озброєна і підготовлена армія. У нас є власна ефективно діюча розвідка. Наші вивідувачі в стані ворога – це святі отці, які залишили нам аскетичну традицію. Переживши багато спокус, вони, керуючись власним досвідом боротьби із пристрастями, залишили нам детальну карту розташування ворожих військ. Є в нас і власна високоточна зброя – сила Христової любові. Або, іншими словами, Божа благодать, яку ми черпаємо в таїнствах Церкви, насамперед – у Святій Євхаристії.
Христос із нами. І, на відміну від земних воєначальників, він ніколи не полишає Свого війська, не командує ними зі ставки. Коли ми боремося зі злом у світі – з нами сила Божої любові. Коли спускаємося вглиб власного серця – туди, де пролягає лінія нашого особистого фронту зі злом, – і там виявляємо животворну присутність Христа…
Христос поруч із нами, коли ми протистоїмо злу в рукопашному бою. Він любовно зцілює наш біль, коли нас поранено. Він вселяє в нас мужність битися до кінця. Та якщо навіть ми впадемо, якщо навіть силам зла вдасться полонити нашу душу, Христос не залишить там своїх чад. Він знайде нас і там, у полоні. Христос запропонував нам дивовижний план втечі. Він виміняє нашу свободу на Свій хресний біль…
«Покайся! Повернися до Бога!» «Військовою» мовою ці слова звучать так: «Повстань проти окупанта, зверни проти нього всю силу своєї зброї, не залиш йому ані клаптика своєї землі!»
Будьмо ж мужніми борцями з окупаційним режимом зла. Пам’ятаймо: в нашій боротьбі зі злом ми не самі. З нами наш Воєначальник і Визволитель! З нами Христос і сила Його любові!
Господи, Ісусе Христе, Спасителю наш! Зміцни нас, немічних. Звільни нас з-під влади зла. Всели в наші серця дар віри й любові. Зміни напрям нашого життя! Сподоби нас увійти в обітовану землю Твого Небесного Царства.
Так, гряди, Господи Ісусе! Благодать Господа нашого Ісуса Христа з усіма вами. Амінь (Одкр. 22:20-21).