Сьогоднішнє Святе Євангеліє розповідає нам про двох людей, які у своєму важкому нещасті поспішають до Спасителя, щоб проси­ти допомоги у Нього, як у “лікаря душ і тіл наших”. Перше чудо — це оздоровлення кровоточивої жінки, яке відбулося у той час, коли Ісус Христос у Капернаумі поспішав у домівку начальника синагоги. Бага­то людей товпилось біля Нього, і серед них – кровоточива жінка. Вона доторкнулась до Христа з наміром отримати оздоровлення. До Цього часу вона витратила дуже багато коштів на лікування, та бажа­ного успіху не було.

Отже, єдиною надією стає “лікар усіх часів” – Ісус Христос. Як бачимо, Ісус не картає її за це, а, навпаки, хвалить її віру у Божу силу.

  Наступне чудо – воскресіння доньки начальника синагоги Іаіра, якому немилосердна смерть забрала дванадцятирічну доньку. У тому часі, коли Ісус Христос прийшов у дім Іаіра, було чути плач. Але Ісус потішає їх: “Не плачте, вона не вмерла, але спить”. Ці слова трохи дивні для людей. Ми часто забуваємо, що смерть в очах Господа – це сон. Святе Письмо говорить, щo після смерті наступить Воскресіння. Це наочно бачимо на прикладі воскресіння доньки Іаіра. Хри­стос переміг смерть, і це тріумф Христового воскресіння. Не раз людському розуму важко зрозуміти, як же наше тіло, яке в землі розкладається на порох, воскресне і з’єднається з душею?.. Відповідь на це дає святий Апостол Павло: “Бо тлінному цьому належить одягнутися в нетлінне, і смертному цьому одягнутися в безсмертя” (1 Кор. 15, 53). Щоб нас ще більше переконати у цьому, Iсус Христос говорить: “для людей це неможливо, та не для Бога, бо все можливо Богові” (Мк.10, 27).

  Тут потрібно відзначити, що у християнина, крім тілесної смерті, є ще смерть духовна. Тілесну смерть розпізнаємо з розкладання тіла, а ознакою духовної смерті є моральне розкладання душі. Через грішне життя людина відривається від Господа Бога, як галуз­ка від дерева, а одночасно втрачає право на Царство Небесне. Люди­на створена для того, щоб пізнати Бога, Його любити і Йому служи­ти, а після смерті заслужити собі на вічне спасіння. Коли людина вірно служить Богу, її можна прирівняти до родючої ниви, яка наго­роджує важку працю землероба стократними плодами. А коли людина забуває про Бога, вона подібна до неврожайної ниви, на якій ростуть лише кукіль і бур’яни.

  Як начальник синагоги у сьогоднішньому Святому Євангелії, шукає допомоги та порятун­ку у Ісуса Христа, так потрібно шукати допомоги у нашій духовній смерті. Перші ліки для оздоровлення душі — це покірна, з вірою молитва.

  Жінка, яку чудесно оздоровив Ісус Христос у сьогоднішньому Євангелії, з великою вірою легенько торкається одежі Спасителя. А цей дотик до одежі Сина Божого приніс їй оздоровлення. А це означає, що і ми, якщо бажаємо, щоб Божа сила перейшла на нас, мусимо близько з’єднатись із Ним. А як це зробити? У Святому Причасті, бо говорить святий Апостол Павло: “Живу уже не я, але живе у мені Христос”.

  Погляньмо взимку на замерзлу природу. Але коли настане вес­на, повіє животворним теплом, земля зазеленіє і розцвіте. Так відбу­вається і з душею. Бо як тільки гідно приймемо Святі Тайни Пока­яння і Причастя, повертаємося знову до життя.

  Тож постараймось, щоб наша душа завжди була живою для Бога, бо Сам Ісус Христос запевняє нас: “Я є воскресіння і життя; хто вірує в Мене, якщо і помре, оживе” (Ін.11, 25). Амінь.