Єпископ Михаїл провів богослужіння в Андріївському храмі Києва, молячись за загиблих та підтримуючи військових капеланів. У своїй проповіді він наголосив на важливості щирості та глибини віри у важкі часи.

Сила щирої віри в умовах війни: єпископ Михаїл звернувся до вірян і капеланів

16 червня в Андріївському храмі Ставропігії Вселенського Патріархату в Україні відбулося урочисте богослужіння, яке очолив Екзарх Вселенського Патріарха в Україні, єпископ Команський Михаїл. Ця подія стала важливою не лише для громади храму, але й для всієї української православної спільноти.

Під час Божественної літургії в храмі підносилися заупокійні прохання за полеглих воїнів Збройних Сил України та мирних жителів, що стали жертвами війни. Окремо молилися за українських військових та справедливий мир на рідній землі. Ці прохання набули особливого значення на тлі постійної боротьби за незалежність та територіальну цілісність України.

Після завершення богослужіння відбулася бесіда єпископа Михаїла з капеланами, які обговорювали свій досвід та виклики, з якими вони стикаються під час капеланського служіння у зоні бойових дій. Капелани ділилися своїми переживаннями та історіями про те, як вони надають духовну підтримку військовим, які щоденно наражаються на смертельну небезпеку.

Єпископ Михаїл висловив глибоку вдячність капеланам за їхню самовіддану працю та підкреслив важливість їхньої ролі у зміцненні морального духу бійців. Він закликав їх продовжувати підтримувати військових молитвою, добрим словом і ділами, допомагаючи зберігати віру та стійкість навіть у найважчі моменти.

У своїй проповіді під час богослужіння єпископ Михаїл зосередився на словах Ісуса Христа про те, що «вічне життя – це пізнання Єдиного Істинного Бога». Він пояснив, що знання про Бога неможливо обмежити лише вивченням богословських книжок або формальною участю у богослужіннях.

«Бог відкривається людині лише тоді, коли вона дійсно живе згідно з навчанням, яке отримала, і робить це щиро, у молитві та під керівництвом Слова Божого і святих Отців Церкви», – наголосив єпископ.

Владика Михаїл застеріг від формального підходу до віри, підкреслюючи важливість щирості в молитві та участі в богослужінні. За його словами, істинне пізнання Бога наповнює серце людини Його присутністю, яка має проявлятися у повсякденному житті через добрі вчинки, щирі стосунки з іншими та справжню християнську поведінку.

«Коли наше життя сповнюється Божою присутністю, ми повинні проявляти це у наших вчинках, добрих словах і відносинах з іншими», – сказав єпископ Михаїл.

Наприкінці своєї проповіді єпископ закликав усіх вірян прагнути до щирості у вірі та взаємовідносинах з ближніми. Він підкреслив, що справжня віра не може бути поверхневою чи формальною – вона має бути відображена у щоденному житті кожної людини.

Ця проповідь єпископа Михаїла стала важливим нагадуванням про те, що в часи випробувань і труднощів, особливо таких, які переживає Україна сьогодні, щирість і глибина віри стають основою для підтримки морального духу та збереження духовної стійкості.

У світлі цих подій, значення щирого пізнання Бога та духовної підтримки для українських захисників стало ще більш очевидним. Екзарх Вселенського Патріарха в Україні єпископ Команський Михаїл своїм словом і діями надає приклад та підтримку не лише вірянам, а й усім, хто бореться за свободу та мир у своїй країні.

Повний текст проповіді

«В Ім’я Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь. Дорогі друзі, щойно ми з вами чули молитву Господа Ісуса Христа. Взагалі, Євангеліє не приводить нам ніяких особливих молитов, якими Він молився, окрім Отче наш, коли Він вчив своїх учнів молитися і Первосвященницької молитви.

Первосвященницькою молитвою, Він молився за Своїх учнів перед Своїми стражданнями.

У сьогоднішньому уривку, цієї молитви, зверненої Господом Ісусом Христом до Бога Отця, Він молиться за Церкву, за нас з вами, за Своїх учнів. І одним з ключових моментів, на які сьогодні хотілося б звернути увагу, це коли Він каже такі слова. «Це ж є вічне життя, щоб знали Тебе, єдиного істинного Бога, і Того, Кого Ти послав, Ісуса Христа».

Замислимося, що ж це означає, «знати істинного Бога»?

Взагалі, в чому полягає для нас процес пізнання? Прочитати щось, переглянути якусь книжку, щось завчити на пам’ять, запам’ятати. Це для того, щоб потім користуватися цим знанням в житті. Але назовні це знання часом ніяк не проявляється.

Але тут ми з вами підходимо до розуміння того, що процес пізнання Бога не схожий на всі інші способи пізнання та розуміння, не процесом вивчення чогось зовнішнього, але процесом нашого практичного власного життя. Чому? Тому що, прочитавши навіть все Священне Писання, всі твори Святих Отців, прочитавши всі катехизиси, ніхто не може сказати, що він пізнав Бога.

Бог відкривається людині тільки тоді, коли вона дійсно в молитві, під керівництвом Слова Божого, під керівництвом святих Отців церкви, живе, згідно того, як вона вивчила. Тобто процес лише інформативного пізнання, набуття якоїсь інформації, не принесе людині ніякої користі. Можна бути професором з богослів’я з огляду на кількість богословської інформації і в той же час не пізнати Бога.

Інформативно людина знає багато, але життям, своїм устроєм душі, вона не може пізнати Бога, бо пізнання Бога є процес практичний. Лише тоді, коли людина вірить у Бога, живе згідно Святого Писання, згідно заповідей Божих – вона пізнає Бога в живому спілкуванні із Ним. Спілкуванні у молитві та Святих Таїнствах.

Цей принцип яскраво описується в Євангелії в моменті бесіди Ісуса Христа із Самарянкою. Коли Господь розповідає про воду, яку може дати лише Він, і тоді у людини в душі відкривається джерело «живої води». Коли людина не лише сама не відчуває спраги, але може від того джерела божественної води живити й іншіх.

Тобто людина, яка пізнає Бога, це пізнання є не просто набором певних відомостей, але наповнення Богом життя людини. І людина несе в собі Бога. І вона не може жити вже по-іншому, якщо вона дійсно, щиро вірує, вона просто не може жити по-іншому, як тільки згідно із тією вірою. Вона просто не може не нести Того, Ким вона наповнена – Богом, нести іншим. З любов’ю, з увагою, з милістю. Відтак ми бачимо, що людина, яка пізнає Бога, стає сповненою Богом і цей Бог проявляється в її житті назовні в діях та способі життя. Вона просто не може Його сховати. Не можна сховати свічку під глечиком, бо дарма вона буде світити. Як написано в Євангелії, світильник, запалюючи, ставлять на видне місце, щоб всім в оселі було світло. Ми покликані, звертаючи особливу увагу на первосвятительську молитву Спасителя, пам’ятати, що Він молиться не просто за своїх учнів, Він молиться за кожного з нас із вами.

Але завжди треба бути уважним. Аналізувати. Чи наша віра, наше життя та читання Святого Писання є справжнім пізнанням Бога, чи ми просто з року в рік читаємо ті самі Євангельські слова не отримуючи ніякої переміни. Чи ми щиро звертаємося до Бога. Чи, пізнаючи Бога, сповнюється наше життя Ним? І, якщо сповнюється, то як це проявляється назовні ? Яку це користь несе не тільки нам, а іншим людям?

Адже Спаситель довірив нам велику відповідальність. Дуже велику відповідальність – бути Його співробітниками.

Хіба Він не міг зробити всіх віруючими одразу? Міг. Хіба Він не міг зробити такі чудеса, щоб побачив весь світ і всі одразу увірували? Міг.

Пам’ятаємо, що навіть на хресті юдеї Його спокушали. «Зійди з Христа і ми увіруємо Тебе». Навіть цим Його спокушали. Чи міг Вій зійти з хреста? Звісно.

Але в тому то і цінність, і довіра Бога до нас із вами, що Він довіряє нам співробітництво з Ним. Зрозуміло, своїми силами людина не може спастись. Тільки з допомогою Божою. Але не без самої людини.

І от тому то Спаситель і молиться за своїх учнів, і за нас з вами, оскільки ми також його учні і діти, щоби ми відповідально ставилися до свого життя. Щоби ми не  просто хвалилися тим, що ми входимо до церкви, щоб ми молилися не просто для того, щоб лише прочитати молитви, аби скоріше і вже займатися далі своїми справами, але щоби кожна дія, кожен момент спілкування з Богом, кожне Богослужіння, кожен день нашого життя були ось цим практичним пізнанням Бога.

Пізнанням, яке є наповненням Богом нашого життя. Тоді наше життя стає сповнене вічністю, живою водою. Ми наближаємося до вічності спілкування з Богом, до життя з Ним.

Пам’ятаємо, дорогі друзі, що щирість не можна підробити. І в спілкуванні не тільки з Богом, але й з людьми. Щирість, напевно, є одна з найбільших цінностей. Оскільки вона показує те, що є всередині. Намагаймося, щоби наша молитва була щирою присутність на богослужінні, участь у богослужінні були щирими.

Намагаймося бути щирими один з одним. Не лицемірні, не дволикі, а щирі. І пам’ятаймо, що коли наше серце наповнюється Богом, коли життя наше сповнюється Божою присутністю, ми не повинні приховувати це від інших, а проявімо цю присутність Божу в нашому житті добрим ставленням до інших, добрим словом, допомогою, християнським життя і головне – щирим взаємовідносинами. Хай Господь укріпляє всіх нас. Хай справджуються оці слова молитви, Спасителя про нас із вами, про те, щоб ми знали єдиного істинного Бога, і Того, Кого Він послав, Ісуса Христа. Амінь».