Здобутки та помилки „проекту Патріархат”
Усвідомлюючи згубність ізоляціоністського шляху, УАПЦ завжди просувалася в іншому напрямку, намагаючись узгодити новий помісний канонічний статус Української Церкви шляхом діалогу зі Вселенським Патріархатом та іншими Православними Церквами. У нашої Церкви ніколи не було спокуси стати ініціатором або учасником «другої паралельної родини помісних православних Церков. Однак підсумовуючи події часу проголошення Патріархату, варто наголосити і на деяких помилках, яких припустився автокефальний рух . Таких помилок було декілька, проте згадуючи сьогодні про них ми маємо пам’ятати, що відновлення УАПЦ відбувалося за надзвичайних історичних обставин й уникнути їх, на жаль, було практично неможливо.
Проголошення Київського Патріархату на Помісному Соборі 5-6 червня 1990 року відбувалося на хвилі національного відродження та було сприйнято вірними, особливо в Західній Україні, з величезним піднесенням. Образ першого українського Патріарха блаженної пам’яті Мстислава – сивого та немічного, але сповненого дієвою любов’ю та мудрістю, – став одним з головних символів українського відродження. Прямий та безкомпромісно чесний, глибоко вкорінений в українській історії та культурній традиції, Святіший Патріарх Мстислав став символічним духовним отцем для мільйонів православних. І саме завдяки першому українському Патріарху – його унікальній особистості та харизмі – Київський Патріархат відбувся, тобто був сприйнятий церковним народом як живе та органічне завершення структури Української Церкви.