Славний мученик Христовий Анастасій походив із Персії і був сином мага, жерця зороастрійського культу.

614 р. перський цар Хосрой завоював Палестину, пограбував Ієрусалим і забрав із собою Чесний і Живоносний Хрест Господній. Майбутній мученик, якого до хрещення зва ли Магундатом, тоді був новобранцем у перському війську, що стояло в Селевкії-Ктесифоні. Там він дізнався про численні чудеса, що відбувалися під час перенесення святого Трофея. Вогонь, який Христос прийшов звести на землю (Лк. 12:49), запалав у серці юнака, і він почав спрагло розпитувати християн про таїну Ісуса Христа, Сина Божого, Який став Людиною і помер на Хресті заради нашого спасіння.

Любов Христова охопила все його єство. Магун дат зрікся усіх своїх статків, залишив батьків і батьківщину. У війську полководця Шаїна, що тримало в облозі Халкідон, він знайшов свого брата, і вони дезертирували з армії. Прибувши в сирійське місто Ієраполіс (Маббут), юнак пішов у найми до перського ювеліра, який сповідував християнство.

Потяг до Бога постійно зростав у ньому і він наполегливо просив ювеліра якомога швидше допомогти йому охреститися. Поки той зволікав, побоюючись персів, Магундат сам ходив молитися до церкви. Сцени мучеництва на стінах храму народжували в ньому гаряче бажання досягнути довершеного життя у Христі, проливши за Господа свою кров. Як лине y той олень до водних потоків (Пс. 41:2), він поспішив до Ієрусалима, де нарешті прийняв хрещення від св. Модеста [29 груд.], який тоді був вікарієм патріархії. Магундат був названий Анастасієм, що означає «воскресіння».

Потому юнак вступив до монастиря авви Анас тасія (620), що за шість кілометрів від Святого Града, де зібралися монахи, змушені тікати з лаври св. Сави. Доблесний неофіт, якого ігумен Іустин доручив одному зі старців, швидко опанував грецьку, вивчивши напам’ять Псалтир, і ще навіть до постригу явив довершеність в усіх чернечих чеснотах. Удостоївшись ангельського образу, він сім років служив братії, працюючи над очищенням своєї душі. Він виконував одночасно два послухи – кухаря і садівника. На всі богослужіння він приходив першим, з увагою та сльозами слухав Житія святих та оповіді про мучеників, таємно підносячи до Бога молитви, щобі само му удостоїтись їх переможного вінця.

Біси марно навіювали подвижнику помисли про повернення до зороастрійської віри. Коли Анастасій відкинув цю спокусу, якось уві сні небесний посланець дав йому скуштувати прекрасного вина із золотої чаші, оздобленої коштовним камінням. На ступного дня, під час недільної Літургії, він розповів про своє видіння ігумену, який сказав, що воно означає божественне запрошення до мучеництва. Причастившись Святих Таїн, Анастасій одразу таємно i покинув монастир і вирушив до Кесарії Палестинської, яка була окупована персами.

У храмі св. Євфимії він побачив магів, що звершували зороастрійський ритуал, і безстрашно звернувся до них із проповіддю. Святий розказав їм, що він і сам, будучи персом, колись підпав під оману їхньої віри, проте згодом знайшов істинне світло і став християнином. Маги дозволили монахові піти, проте незабаром його зупинили перські вершники, що прийняли його за шпигуна. Слуга Божий розповів їм, що він теж був вершником, як і вони, але згодом став слугою Ісуса Христа. Солдати накинулися на нього, мов яструби, і потягнули його до марзбана (правителя).

Св. Анастасій повторив своє сповідання віри перед суддями. Оскільки він залишився незворушним і до улесливих обіцянок, і до загроз, сповідника закували в кайдани й засудили тягати камені для будівництва фортеці. Його земляки, сприйнявши цю подію як безчестя для свого краю, оточили засудженого, вимагаючи від нього зречення віри. Анастасій рішучо відмовив їм, тож вони стали приходити до нього щодня, щоб зламати його знущаннями та бійками. Вони порвали на ньому одяг і вирвали йому бороду, називаючи його божевільним і зрадником. Та i святий був радий долучитися таким чином до принижень Христа.

Після другого допиту правитель, знову нічого не домігшись, віддав Анастасія на муки. Святий не чинив жодного спротиву, він попросив лише не зв’язувати й не тримати його і, знявши чернечу рясу, щоб її не безчестили, незворушно переніс жорстоке шмагання. Суддя загрожував, що напише царю, який віддасть його на смерть, та святий відповів: «Що ти залякуєш мене? Цар теж смертний, як і ти. Кого мені належить боятися більше – простого смертного, та кого як ти, чи Господа Ісуса Христа, Який створив небо і землю?»

Коли ігумен монастиря дізнався про муки, які переносить Анастасій, він велів усій братії молитися за нього і надіслав двох монахів, щоб вони були свідками його мученицького подвигу й записували всі подробиці. Мученик сидів у камері зі злочинцем, закутий у кайдани, та все ж із великими зусиллями звершував нічні молитви. При цьому темниця наповнювалася яскравого світла, бо Анастасія оточували осяйні ангели, подібні до єпископів, які кадили йому.

У відповідь на останню пропозицію правителя зректися Христа святий промовив: «Навіть якщо ти мене відпустиш, я сам піду до царя!» Тоді йому закували шию залізним кільцем і перевели до міської в’язниці, щоб звідти відправити під конвоєм до царя. Напередодні Воздвиження Хреста (27 вересня 627 р.) двоє монахів, надісланих ігуменом, та дехто з місцевих християн прийшли до в’язниці, щоб відзначити молитвами та піснеспівами свято Чесного Хреста, особливо благодатне для них завдяки подвигу св. Анастасія. На світанку вони вмовили начальника в’язниці випустити їх до церкви. Побачивши мученика, вірні зібралися навколо нього, щоб попросити у нього благословення та молитов. Присутність святого дуже зміцнила їх у вірі.

Прибувши в Персію, Анастасій з охоронцями зупинилися у м. Віфсалія, поблизу царської резиденції Дастагерда, в очікуванні розпоряджень шахиншаха. Надісланий імператором сановник знову марно до питував мученика. Після цього йому наказали лягти на спину і поклали на ноги колоду, на кінці якої стали двоє чоловіків, приносячи йому нестерпні страждання. Наступного дня він дві години провисів на дереві, підвішений за одну руку, з важким каменем на ногах. Потім його щодня, за перським звичаєм, прив’язували за руки й ноги до кілків і били ціпками. Але, зміцню ваний благодаттю Святого Духа, св. Анастасій переносив усі ці страждання терпляче, ніби безплотний.

Через п’ятнадцять днів катувань прийшов цар ський наказ стратити мученика. Кати спершу задушили в нього на очах сімдесят християн. Вбиваючи кожного з них, вони питали святого: «Чому ти хочеш померти, як вони? Послухався би царського наказу, прийняв би запропоновані ним почесті й був би у палаці разом із нами». Проте св. Анастасій залишається незворушним. Коли настала його черга, він сказав: «Заради любові Христової я готовий бути порубаним на шматки. Та якщо загрожуєте мені такою легкою смертю, я дякую моєму Богові, що таким маленьким стражданням Він долучає мене до слави мучеників». Анастасій охоче віддав себе в руки катів, які задушили його, а потім відрубали йому голову й віднесли її до шахиншаха. Це славне мучеництво відбулося 22 січня (4 лютого) 628 р.

Пси, що зазвичай накидалися на останки інших засуджених, не насмілилися наблизитися до тіла св. Анастасія. Тож монах, який супроводжував його, зміг викупити його в катів і поховав неподалік того села, у монастирі св. Сергія. Коли невдовзі край за воювали війська Іраклія, цей монах переніс у Палестину чернечу рясу (коловій) св. Анастасія, від якої звершувалися численні чудеса, і поширив у тих краях оповідь про славного мученика. Його чесні мощі згодом перенесли до Палестини [6 лют. ], а через деякий час у Константинополь, де цариця Єлена присвятила йому храм.

Молитвами святих Твоїх

Господи Ісусе Христе

помилуй нас!

Амінь

Джерело “Житія святих укладені на Святій Горі Афон. Синаксар. Т.2. Лютий”

Видання здійснена за підтримки Фонду пам`яті Блаженнішого Митрополита Володимира