Життєпис святої, яка, пізнавши Єдиного Бога, прийняла Хрещення та мужньо витримала переслідування за віру.

Про духовну силу, що перемагає страх і несправедливість

Свята великомучениця Варвара, одна з найшанованіших подвижниць у всій Православній Церкві, зазнала тяжких переслідувань за свою непохитну віру в Ісуса Христа.

За правління нечестивого імператора Максиміана на сході жив знатний, багатий і славний чоловік на ім’я Діоскор, за походженням і віруванням — еллін. Оселився він у місті Іліополі й мав лише одну доньку, на ім’я Варвара, яку беріг як зіницю ока, бо інших дітей не мав. Коли вона виросла, краса її стала такою незвичайною, що в усій тій країні не було рівної їй.

Бажаючи оберігати дівчину від людських поглядів, Діоскор звів для неї високу вежу, влаштувавши на ній чудові покої. Туди поселив доньку й наказав доглядати її найкращим вихователькам та рабиням, бо мати Варвари вже померла. Так намагався він приховати її красу від «простих та низькородних», вважаючи їхні очі недостойними бачити обличчя його дитини.

Живучи на висоті, свята дівчина часто дивилася на небо й землю — на сяйво сонця і місяця, на зорі, на поля й ліси, на гори й води. Раз, замилувавшись красою творіння, вона запитала виховательок: «Хто створив усе це?».

Ті відповіли їй: «Боги, яким поклоняється твій батько: золоті, срібні, дерев’яні — вони все створили».

Почувши це, Варвара засумнівалася: «Як могутні боги, якщо вони самі зроблені людськими руками — золотарями, каменярами й теслями? Як можуть творити Небо й Землю ті, хто не має ні руху, ні сили, ні життя?».

Відтоді вона часто дивилася на небеса, намагаючись через красу створеного пізнати Творця. І Господь, бачачи її щире прагнення істини, просвітив її серце Божественною благодаттю й відкрив очі розуму на пізнання Єдиного Бога, невидимого й неосяжного.

«Має бути один Бог, — думала вона, — не рукотворний, а живий, той, що сам існує від віків і всім дає життя; Той, Хто укріпив землю, зодягнув її квітами, наситив водами, освітлив сонцем й украсив зорями».

Так Варвара, за словами псалмоспівця, «з усіх справ Божих повчалася й творінням рук Його навчалася». У її серці розгорівся вогонь любові до невідомого ще Бога, і вона вдень і вночі думала про Нього, бажаючи пізнати Істину.

Не маючи духовного наставника, бо до неї ніхто не міг увійти, дівчина навчалася від самого Духа Святого, Який таємно торкався її розуму. Варвара не мала жодного нахилу до земного: не любила ані золота, ані прикрас, ані розкошів; не думала про шлюб. Душа її була спрямована тільки до Бога.

Коли ж настав час для її заміжжя, багато знатних юнаків просили руки дівчини. Діоскор прийшов на вежу й почав умовляти її, розповідаючи про женихів. Але Варвара соромилася не лише слухати про шлюб, а й думати про нього, бажаючи зберегти чистоту. Не раз батько переконував її, але вона твердо відмовляла. А коли він почав надмірно наполягати, дівчина сказала, не бажаючи, щоб її примушували: «Коли будеш змушувати мене, я відберу собі життя, і ти втратиш єдину дитину».

Приголомшений такими словами, Діоскор не посмів більше тиснути на неї. Сподіваючись, що з часом вона змінить думку, він вирушив у далеку подорож. Перед від’їздом наказав збудувати у своєму саду лазню, встановив у ній два вікна, а Варварі дозволив сходити з вежі й більше спілкуватися з людьми, вважаючи, що це схилить її до думки про шлюб.

Коли Діоскор був у дорозі, Варвара познайомилася з християнками й уперше почула Ім’я Ісуса Христа. Ті розповіли їй про Його Божественність, про Втілення від Пречистої Діви, про добровільні страждання та Воскресіння, про Суд Божий і про життя вічне. Серце дівчини сповнилося світлою радістю, і вона запрагла Хрещення.

У той час у місто прибув пресвітер із Олександрії, який ішов під виглядом купця. Варвара покликала його потайки, він відкрив їй істини християнської віри й охрестив її в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Прийнявши Хрещення, дівчина ще ревніше віддалася молитві й посту, бажаючи служити Христу всім своїм життям.

Тим часом будівництво лазні було завершено. Одного разу Варвара прийшла оглянути її й побачила два вікна. Вона попросила робітників зробити третє — на честь Пресвятої Трійці. Ті боялися порушити наказ батька, але дівчина запевнила, що візьме провину на себе, і вони виконали її волю.

Біля лазні була кам’яна мармурова купіль. Варвара, ставши біля неї, намалювала пальцем на камені знамення хреста — і від її дотику воно чудесно відбилося в мармурі, наче вирізьблене різцем. Там же, на камні, залишився слід її ноги, з якого забило джерело. Бог робив багато зцілень від тієї води до самого часу святого Симеона Метафраста.

Прийшовши одного дня до батькових покоїв, Варвара побачила ідолів, яким поклонявся Діоскор, і засумувала про людську оману. Вона осудила бездушні статуї й повернулася на свій стовп, де знову поринула в молитву.

Коли Діоскор повернувся й побачив три вікна у лазні, він розгнівався на будівничих. Ті ж відповіли, що так звеліла його донька. Покликавши її, він почав вимагати пояснень. Варвара розповіла про Триєдиного Бога, про світло Боже, що просвітлює людину, і показала чудесний хрест на камні. Вона засвідчила віру у Христа й викрила марноту ідолів.

Розлючений батько вихопив меч і кинувся на неї. Варвара втекла. Бог же дивом роздвинув перед нею скелю, й дівчина сховалася в ущелині, вийшовши на інший бік гори.

Діоскор все ж знайшов Варвару, жорстоко побив, кинув у темницю й замкнув. Потім привів її до ігемона Мартіана, відрікшись від неї.

Ігемон дивувався красі й благородності дівчини, намагався умовити її поклонитися богам і не засоромити роду. Та свята незворушно і мудро сповідала Христа, викриваючи ідолів і суєтність земних багатств.

Розгнівавшись, ігемон наказав роздягнути її й почати мучити… Відкидаючи вимоги ігемона поклонитися язичницьким богам, Варвара твердо залишалася вірною Євангелію, що викликало щораз жорсткіші тортури. Попри це, за церковним переданням, Варвара щоразу дивовижно зцілювалася силою Божою, а її стійкість уразила навіть тих, хто спершу спостерігав за подіями здалеку.

Однією з таких свідків була Юліанія — благочестива християнка, яка, побачивши стійкість Варвари та явні знаки Божої підтримки, відкрито заявила про свою віру. За це її теж піддали випробуванням. Варвара ж, попри власні страждання, молилася за Юліанію та просила Господа дати їм обом сили витримати випробування.

Церковне передання розповідає, що під час особливо тяжких знущань свята Варвара благала Бога захистити її від публічного осоромлення. Її молитва була почута: ангел Господній покрив дівчину, не дозволивши нарузі здійснитися в повній мірі.

Зрештою, коли стало очевидно, що ні погрози, ні тиск не схилять мучениць до відречення від Христа, ігемон виніс вирок про їхню страту. Свята Варвара і свята Юліанія, за свідченням житія, прийняли його з духовною твердістю та надією на Боже милосердя.

Після їхньої мученицької смерті, згідно з переданням, мучителів спіткала раптова кара, а благочестивий християнин Галентіан з честю поховав мощі святих. Над місцем поховання він збудував храм, де згодом почали звершуватися численні зцілення.

Шанування святої великомучениці Варвари поширилося по всьому християнському світу, а особливо — в Україні. Мощі святої опинилися у Києві завдяки княгині Варварі, доньці візантійського імператора Олексія Комнина, яка принесла їх як благословення на Русь. У Михайлівському Золотоверхому монастирі святиня стала одним із головних духовних скарбів Києва, до якого протягом століть прибігали віруючі із молитвами про допомогу та зцілення.

МОЛИТВА ДО СВЯТОЇ ВЕЛИКОМУЧЕНИЦІ ВАРВАРИ

Премудра i всехвальна свята великомученице Христова Варваро! Блаженна ти, бо надземну мудрiсть Божу не плоть i кров вiдкрили тобi, але Сам Бог Отець Небесний, Котрий тебе, заради вiри невiрним батьком полишену, вигнану i вбиту, — як Свою улюблену доньку прийняв; за тлiнну земну спадщину — нетлiння плотi дарував; труди мученицькi на спокiй Небесного Царства перемiнив; тимчасове твоє життя, смертю заради Нього перерване, прославив такою шаною, що душу серед хорiв небесних чинiв оселив, а тiло на землi, у храмi їх ангельському покладене, заповiв ангелам зберiгати цiлим, почесним i многочудодійним. Блаженна ти, з Христом Сином Божим заручена дiво; Його ж Прихильником краси твоєї бажаючи мати, усю себе стражданнями, ранами, тiла шматуванням i самої голови всiченням, як найдорожчими оздобами подбала прикрасити: i так, як вiрна дружина з головою своєю, чоловiком, — з Христом духом i тiлом з’єдналася нерозлучно, взиваючи: «Знайшла Того, Кого полюбила душа моя, утримала Його i не розлучилася з Ним». Блаженна ти, бо Святий Дух на тобi спочив, Котрим духовно про духовне навчилася мислити, усiх духiв лукавих в iдолах вiдкинула ти i, Єдиного Бога Духа пiзнавши, як iстинна поклонниця духом i iстиною поклонятися зволила, проповiдуючи: «Трійцю шаную, Єдине Божество». Оцю Святу Трійцю, що Її своїм життям i смертю сповiдувала i стражданням прославила ти, ублагай за мене, заступнице моя, щоб i я завжди троїчною чеснотою вiри, надiї й любови ту Саму Святу Трійцю вшановував(-ла). Маю бо свiтильник вiри, але не маю оливи добрих дiл: ти ж, мудра дiво, маючи свiтильник стражденної плотi, кров’ю сповнений i ранами переповнений, дай вiд оливи твоєї, щоб тим душевну мою свiчу прикрасивши, сподобився(-лася) за тобою увiйти в Чертог Небесний. Чужинець(-ка) я на землi i подорожнiй(-я), як i всi отцi мої; благ вiчних спадкоємице i блаженної поживи у Царствi Небесному причаснице, сподоби мене, як у подорожi життя — трапези Божественного частування, так i перед вiдходом зi свiту — бажаного напуття; i коли остаточно сном смерти почну засинати, торкнися тодi знеможеної плотi моєї, як колись ангел Iллi, промовляючи: пiдiймися, їж i пий — щоб укрiплений(-а) благодаттю Таїн Божественного Тiла i Крови перейшов(-ла) я, Тiєю Поживою змiцнений(-а), далекий шлях смерти аж до Гори Небесної,— i там, Кого ти через три вiкна лазнi перше вiрою в Бога Трійцю побачила, Того разом з тобою лицем до лиця нехай удостоюся бачити i славити Його нескiнченнi вiки. Амiнь.

Джерело: Фонд пам’яті блаженнішого Митрополита Мефодія