Три місяці тому російський дрон влучив в Успенський собор Києво-Печерської Лаври. 28 вересня Києво-Печерська лавра почула під своїми склепіннями не скорботу, а подяку.

Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній звершив подячний молебень у Трапезному храмі преподобних Антонія і Феодосія Печерських. Церква дякувала Господу за те, що в часи більшовицьких гонінь святині Лаври вціліли від остаточного знищення.

Приводом стало сторіччя Національного заповідника «Києво-Печерська лавра». Цього ж року обитель відзначає 975 років від першої згадки в літописі.

Києво-Печерська лавра між двома війнами

Ювілейний рік Лаври став роком випробувань. У ніч на 15 червня 2026 року російський безпілотник влучив у покрівлю Успенського собору. За даними заповідника, тоді постраждали 19 об’єктів культурної спадщини.

Це був другий удар по Лаврі від початку повномасштабного вторгнення. Перший стався в січні цього ж року.

Предстоятель тоді назвав напад на Лавру черговим злочином проти людяності. ЮНЕСКО також засудило удар по одній із найважливіших святинь світової спадщини.

Подячна молитва 28 вересня прозвучала саме на цьому тлі. Обитель, яку ворог намагається зруйнувати сьогодні, вже одного разу пройшла крізь століття безбожжя.

Декрет, який став охороною

29 вересня 1926 року радянська влада ухвалила постанову про перетворення Києво-Печерської лаври на історико-культурний заповідник. Лавру оголосили Всеукраїнським музейним містечком.

Для обителі це означало кінець чернечого життя на довгі десятиліття. Та саме заповідник став тією огорожею, яка вберегла Лавру від долі сотень знищених українських храмів.

Науковці й музейники 1920–30-х років в міру можливого для страшних часів рятували ікони, рукописи, архітектуру і пам’ять обителі. Багато хто з них заплатив за це високу ціну.

Пам’ять про Церкву в роки гонінь сьогодні збирає і документує Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія.

Церква бачить у цьому дію Божого промислу. Псалмоспівець нагадує, що коли Господь не стереже міста, даремно пильнує сторож (Пс. 127:1). У XX столітті Господь стеріг Лавру руками тих, від кого цього найменше чекали.

Ієрархи, братія і хранителі

Разом із Предстоятелем Православної Церкви України молилися Високопреосвященний Агапіт, архієпископ Вишгородський, і Преосвященний Рафаїл, єпископ Макарівський. Владика Агапіт — намісник Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря. До молитви долучилася братія обителі.

У храмі стояли й ті, кому сьогодні довірено охорону Лаври. Співробітники Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» прийшли на чолі з генеральним директором Максимом Остапенком.

Після відправи Священноархімандрит Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври Митрополит Епіфаній відзначив працівників заповідника церковними нагородами.

Ці відзнаки мають глибокий зміст. Церква визнає, що служіння святині звершують не лише біля престолу. Його звершують і ті, хто береже стіни, фрески, рукописи та мощі угодників Божих.

Собор, що вже воскресав

Серце Лаври, Успенський собор, знає ціну руйнуванню. 3 листопада 1941 року його було підірвано. Кілька століть молитви перетворилися на руїну за одну мить.

Наприкінці 1990-х років собор постав знову. У липні 2026 року, після червневого удару, у ньому звершили першу відправу до 975-річчя обителі. Богослужіння очолили ченці зі Святої Гори Афон на чолі з ігуменом монастиря Есфігмен архімандритом Варфоломієм.

Історія собору є богословським свідченням. Храм можна зруйнувати, але не можна зупинити молитву, заради якої його збудовано.

Святогір’я крізь полум’я

Після богослужіння владика Епіфаній разом із духовенством відвідав відкриття культурно-мистецького заходу «Святогір’я: крізь віки та полум’я війни». Подію приурочено до Дня захисників і захисниць України.

Назва промовляє сама. Святогірська лавра на Донеччині, одна з найдавніших обителей України, зазнала руйнувань від російських обстрілів. Сьогодні вона поділяє долю, яку Києво-Печерська лавра пережила в XX столітті.

Від Афону до Святих Гір над Дінцем, від печер над Дніпром до фронтових храмів простягається одна традиція. Чернеча молитва, яку не змогли зупинити ні декрети, ні вибухівка, ні дрони.

Покликання Церкви в часі війни

Сто років тому безбожна влада прагнула перетворити святиню на пам’ятку минулого. Сьогодні ворог прагне стерти саму пам’ять народу разом із його храмами.

У цьому протистоянні покликання Церкви незмінне. Молитися за захисників і розраджувати скорботних. Дякувати за збереження і берегти те, що народ отримав від Бога і предків.

Цю молитву підносять і в Лаврі, і в сільських храмах, як-от у ставропігійній парафії в Почапинцях. Ім’я рідного воїна можна передати на молитву й онлайн — через записку до Андріївської церкви.

Подяка у Трапезному храмі нагадала головне. Лавра пережила гоніння не тому, що була сильнішою за своїх ворогів. Вона вистояла, бо Господь не полишає Свого дому. І це ж обітування сьогодні тримає Україну.