Ввечері 29 вересня 2026 року біля пам’ятника «Менора» пролунали молитви різних традицій. Так у Києві вшанували 85-ті роковини Бабиного Яру. Рівно 85 років тому в цей день тут почалися масові розстріли.

Тепер біля яру разом стали православні, греко-католики, римо-католики, протестанти і юдеї. Вони прийшли помолитися за тих, кого вбили лише за те, ким вони народилися.

Дорога, з якої не поверталися

Наприкінці вересня 1941 року Києвом розвісили накази окупаційної влади. Усім євреям міста й околиць велено з’явитися 29 вересня до восьмої ранку біля кладовищ на Лук’янівці. Взяти з собою документи, гроші, цінні речі й теплий одяг.

Люди думали, що їх переселяють. Вони йшли родинами. Старі несли вузли, матері вели дітей за руку. Цілий день Київ дивився, як його сусіди йдуть вулицями до Бабиного Яру.

За два дні, 29 і 30 вересня, нацисти розстріляли там майже 34 тисячі київських євреїв. Цей злочин став символом того, що історики називають «Голокостом від куль».

Одна з небагатьох, хто вижив, — акторка київського лялькового театру Діна Проничева. Вона впала в яр за мить до пострілу. До ночі лежала серед убитих, удаючи мертву. Потім вибралася з ями і вціліла.

Її свідчення стало основою документального роману Анатолія Кузнецова «Бабин Яр». Через неї світ дізнався, що відбувалося на краю урочища.

Розстріли тривали всю окупацію Києва. У яру вбивали ромів, військовополонених, пацієнтів Павлівської лікарні, українських націоналістів. Загалом жертвами Бабиного Яру стали близько 100 тисяч людей.

По всій Україні Голокост, за оцінками істориків, забрав життя до 1,5 мільйона євреїв.

Хто молився біля «Менори» в роковини Бабиного Яру

Молитовне слово мали духовні лідери різних церков і громад:

• вікарій Київської єпархії Православної Церкви України, єпископ Васильківський Єфрем (Хом’як);
• заступник голови Всеукраїнського союзу церков євангельських християн-баптистів Володимир Кондор;
• віце-канцлер Києво-Житомирської дієцезії Римо-Католицької Церкви отець Владислав Журавський;
• головний рабин Києва і України громад прогресивного юдаїзму Олександр Духовний;
• голова Комісії Української Греко-Католицької Церкви з міжконфесійних та міжрелігійних відносин Ігор Шабан;
• пастор Київського об’єднання Церкви адвентистів сьомого дня Володимир Самоденко.

Кожен молився мовою своєї традиції. Але над яром звучала одна молитва — за вбитих без вини.

Рабин Олександр Духовний сказав: «Бог дав людині пам’ять для того, щоб ми пам’ятали те, що було до нас, щоб ми користувалися тим, що є зараз, і щоб ми будували на пам’яті наше майбутнє. Наше майбутнє — це незалежна Україна».

«Ніколи знову» не спрацювало

До учасників звернулися й представники держави.

Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров нагадав, що торік церемонію довелося перервати. Над Бабиним Яром тоді збивали російський безпілотник. «Сьогодні знову лунають тривоги», — сказав він.

Алфьоров наголосив, що російські окупанти сьогодні повторюють ті самі маркери пропаганди, що й нацисти. І додав: «Єврейська громада жила у Києві ще з Х століття. І ми не дозволимо жодному чужинцю сказати, хто тут зайвий — ні фашистам, ні рашистам».

Перший заступник міністра культури України Іван Вербицький визнав, що масштаб злочину не вкладається в голові. «Ми бачимо, що “ніколи знову” не спрацювало», — сказав він. На його переконання, берегти пам’ять і не допустити повторення — завдання кожного з нас.

Віктор Войналович — перший заступник Голови Державної служби України з етнополітики та свободи совісті. Він назвав Бабин Яр однією з найтрагічніших сторінок загальноєвропейської катастрофи.

«Ми колективно зберігаємо пам’ять про ті геноцидні політики, які сьогодні, на жаль, Росія повторює знову в Україні», — підкреслив він.

Генеральна директорка заповідника «Бабин Яр» Роза Тапанова пов’язала вшанування з темою роковин — «Право на пам’ять». «Зараз ми знову у війні. Але на відміну від часів тоталітаризму, ми не боїмося говорити правду і пам’ятати», — сказала вона.

Перша заступниця голови УІНП Юлія Гнатюк подякувала Збройним силам України. «Дякуємо за те, що можемо збиратися і пам’ятати, за те, що не дають статися новим трагедіям», — сказала вона.

Меморіал, поруч з яким вдарила ракета

Бабин Яр сьогодні пам’ятає злочини трьох режимів. Нацисти розстрілювали тут людей. Радянська влада замовчувала злочин і спричинила Куренівську трагедію.

А 1 березня 2022 року російська ракета влучила в київську телевежу поруч із меморіалом і вбила п’ятьох людей.

Через вісім десятиліть смерть знову прилетіла на цю землю. Тому молитва біля «Менори» — не лише про минуле. Вона про сьогодні.

Лампадка і камінь

Наприкінці учасники запалили лампадки. Біля пам’ятника вони поклали камінці. За єврейською традицією камінь — знак поваги, присутності й пам’яті про кожного загиблого. Квіти в’януть, а камінь лишається.

Юдеї кажуть про спочилих: «Нехай пам’ять про них буде благословенням». Християни співають «Вічна пам’ять». В обох словах одна надія: жодне життя не зникає безслідно перед Богом.

Над яром, де обірвалися десятки тисяч життів, звучить Христове слово: «Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити» (Ів. 11:25).

Захід організували Український інститут національної пам’яті, Державна служба України з етнополітики та свободи совісті та Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр».

Долучитися до молитви Церкви можна з будь-якого куточка світу. Слова молитви за загиблих зібрано в матеріалі «Україна в скорботі».

Вічна пам’ять невинно убієнним у Бабиному Яру!