10 жовтня 2026 року в кафедральному соборі Святої Трійці в Луцьку відбувся Другий Луцький хоровий собор. Подію провели з благословення Високопреосвященнішого Михаїла, митрополита Луцького і Волинського, керуючого Волинською єпархією Православної Церкви України. Великий концерт присвятили 275-річчю від дня народження Дмитра Бортнянського.

Під склепіннями головного храму Волинської єпархії зібралися п’ять хорових колективів і численні поціновувачі духовної музики. Вечір став живою зустріччю багатовікової церковної традиції з сучасною Україною, яка молиться і співає навіть у час війни.

П’ять хорів під одним склепінням

Господарем і ініціатором події виступив архієрейський хор «Оранта» луцького Свято-Троїцького собору. Його головний диригент — заслужений діяч мистецтв України Василь Мойсіюк, автор ідеї Луцького хорового собору.

До «Оранти» долучилися жіноча хорова капела «Глорія» Луцького педагогічного інституту під керівництвом Оксани Кобук та чоловічий хор «Аксіос» під орудою Олександра Марача. Також співав камерний хор «Кредо» луцької церкви Холмської ікони Богоматері, яким диригує Катерина Токало.

Особливим гостем собору став камерний хор «Київ» під керівництвом народного артиста України Миколи Гобдича. Участь одного з провідних хорових колективів країни надала події загальнонаціонального звучання.

Вела захід мистецтвознавиця Тетяна Новицька. Вона розкрила слухачам феномен хорового концерту в історичному й культурному контексті — від давніх українських традицій до сучасного виконавства.

Чотири століття української духовної музики

Того вечора в соборі прозвучали найкращі зразки української духовної музики від XVII століття до сучасності. Хори виконали твори Максима Березовського, Дмитра Бортнянського, Артемія Веделя, Степана Дехтярева, Миколи Лисенка, Андрія Рачинського та Євгена Станковича.

Завершився собор спільним виконанням духовного гімну «Боже великий, єдиний» і многоліттям. У ці хвилини всі п’ять хорів злилися в один голос — голос молитви за Україну.

«В атмосфері єднання, молитовності й високого мистецтва оживала наша багатовікова музична традиція», — зазначила присутня на заході народна депутатка України Ірина Констанкевич.

Діалог хорів у просторі храму

Головна особливість Луцького хорового собору — антифонне виконання. Хори розміщують у різних частинах храму, і вони почергово вступають у музичний діалог. Згодом усі голоси об’єднуються в єдине багатоголосе звучання.

Цей принцип має глибоке церковне коріння. Антифонний спів, коли два хори почергово відповідають один одному, від давніх століть звучить за православним богослужінням. У Луцьку ця традиція отримала нове мистецьке прочитання.

«Луцьк здавна був місцем важливих зустрічей і діалогів — політичних, безпекових, церковних та культурних. Сьогодні ця традиція отримує ще один вимір — музичний», — наголосили організатори.

Мета проєкту — популяризація української та європейської музичної культури й утвердження Луцька як одного з центрів співочого мистецтва України.

Нагороди і подяки

Після концерту митрополит Луцький і Волинський Михаїл звернувся до учасників і гостей із подячним словом. Владика вручив благословенні грамоти всім колективам-учасникам, а Миколу Гобдича відзначив церковною нагородою.

Ірина Констанкевич вручила Василеві Мойсіюку Подяку Міністерства культури України. Микола Гобдич подарував колезі рідкісну нотну збірку творів Ганни Гаврилець.

Спадщина Дмитра Бортнянського

Дмитро Бортнянський народився 1751 року в Глухові. Він належить до українських музикантів європейського рівня: композитор, співак, диригент і педагог, один із засновників класичної музичної традиції. Бортнянський — видатний майстер хорової духовної музики, автор фортепіанних сонат, камерно-інструментальних творів і шести опер.

Минуло два з половиною століття, а його духовні твори й досі звучать за богослужіннями в українських храмах. Вони стали невіддільною частиною церковного співу, що єднає покоління вірних.

Нова традиція Волині

Перший Луцький хоровий собор відбувся торік і був присвячений 280-річчю від дня народження Максима Березовського. Цьогорічний собор засвідчив, що задум прижився і перетворюється на добру традицію міста.

Під час заходу благодійний фонд «Ангар» збирав пожертви для Збройних Сил України. Так мистецька подія стала ще й справою підтримки тих, хто сьогодні захищає нашу землю.

Церковна музика завжди була для українців не лише мистецтвом, а й молитвою. У час війни спільний спів у храмі набуває особливого змісту. Він нагадує: попри біль і втрати, ми залишаємося народом, який вірить, молиться і береже свою духовну спадщину.