Ми не здивовані. І саме це найстрашніше в історії, яку 7 жовтня оприлюднив Судовий реєстр.

Калуський міськрайонний суд 5 жовтня 2026 року ухвалив вирок єпископу Кирилу (Михайлюку). У миру – Михайло Михайлюк, донедавна він керував Ужгородсько-Хустською єпархією ПЦУ. Суд визнав його винним у перешкоджанні законній діяльності Збройних сил України.

Слідство встановило: з червня 2023 до листопада 2025 року єпископ оформив фіктивні документи про сан диякона. Їх отримав 291 військовозобов’язаний. Щоб ці чоловіки не потрапили до війська.

Єпископ визнав вину. Йому призначили п’ять років позбавлення волі. І одразу звільнили від відбування покарання з іспитовим строком у три роки.

Тобто 291 чоловік не пішов захищати Україну. А людина, яка, за матеріалами справи, це організувала, не провела за ґратами жодного дня після вироку. Ця цифра робить справу однією з найболючіших для Церкви за весь час повномасштабної війни.

Тариф на сан: як працювала схема

Перший епізод слідство зафіксувало в червні 2023 року. Через спільника єпископ домовився з військовозобов’язаним із Калуша. Чоловік не відповідав вимогам до диякона і не збирався виконувати церковних обов’язків.

Попри це, від імені єпархії йому видали посвідчення диякона. У документі вказали, що він нібито став священнослужителем ще в грудні 2020 року. Військові ТЦК неодноразово зупиняли його. Але посвідчення щоразу рятувало від мобілізації.

Матеріали справи читаються як прейскурант. За один «сан» платили тисячу доларів, за інший – дві тисячі. У червні 2024 року помічник, який шукав «клієнтів», отримав дві тисячі доларів. Тисячу залишив собі, решту передав єпископу.

В епізоді за листопад 2024 року фігурує ще п’ять тисяч гривень за особистий супровід чоловіка до ТЦК. Владика приходив туди в богослужбовому облаченні. За даними слідства, він особисто підтверджував, що перед військовими служитель Церкви.

Посвідчення друкували в друкарні в Івано-Франківську. На сайті єпархії заднім числом з’являлися повідомлення про «хіротонії», яких ніхто не бачив.

Ще більше вражає інше. Упродовж 2025 року єпископ неодноразово просив керівництво ПЦУ визнати його єпархію критично важливою організацією. За версією справи, це мало дати змогу офіційно бронювати тих самих «дияконів».

Таїнство священства, через яке Церква століттями передає благодать, тут стало послугою з фіксованою ціною. І ця послуга діяла тоді, коли інші чоловіки гинули на фронті, бо хтось мав стати замість них.

Угода зі слідством і вирок

Підозру єпископу Служба безпеки України оголосила в травні 2025 року. 31 березня 2026 року він уклав із прокурором угоду про визнання винуватості.

Суд знайшов чимало пом’якшувальних обставин. Каяття. Співпрацю зі слідством. Угоду з прокуратурою. Інвалідність другої групи. Позитивну характеристику. Відсутність судимостей. І благодійний внесок 500 тисяч гривень на ЗСУ.

Обтяжувальних обставин суд не встановив. Жодних. Навіть тієї, що злочин проти обороноздатності скоєно під час війни, людиною в архієрейському сані.

Після набрання вироком законної сили трьом людям, які в лютому 2026 року внесли за нього заставу, повернуть 232 960 гривень.

Підсудний родом із села Швейків на Тернопільщині. За даними Опендатабот, релігійною організацією єпархії він керував до 27 лютого 2026 року.

Вирок ще можна оскаржити. Ми чекатимемо, чи скористається прокуратура цим правом.

Як відреагувала Церква

Священний Синод ПЦУ ухвалив рішення ще до завершення суду. 13 листопада 2025 року єпископа Кирила відсторонили від керування єпархією на час розслідування. Йому заборонили звершувати таїнства і видавати будь-які грамоти, довідки чи посвідчення про належність до духовенства.

Духовне керівництво Ужгородсько-Хустською єпархією перейшло до Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія. Юридичні обов’язки поклали на архієрея ПЦУ Агапіта (Гуменюка).

2 лютого 2026 року Священний Синод звільнив єпископа Кирила від управління єпархією на спокій. Місцем його перебування визначили чоловічий монастир святого великомученика Пантелеймона в селі Шипинці на Чернівеччині.

Але відтоді минуло вісім місяців. І ми досі не чули відповідей на прості запитання. Про них – наприкінці.

Бронювання священнослужителів: де межа

Право бронювати священнослужителів з’явилося після постанови Кабінету Міністрів № 1498 від 26 грудня 2024 року. Бронювати можна тих, чиї посади є в переліку, затвердженому ДЕСС.

Для священнослужителів не діє вимога щодо зарплати у 20 тисяч гривень. Не діє і обмеження в 50% військовозобов’язаних від загальної кількості працівників.

Водночас умови чіткі. Людина має бути священнослужителем у критично важливій релігійній організації. Вона має реально звершувати богослужіння і стояти на військовому обліку.

Лише на Івано-Франківщині у 2025 році критично важливими визнали 742 релігійні організації. Механізм створювали, щоб громади не залишилися без пастирів. Справа єпископа Кирила показує, як легко його перетворити на лазівку, якщо документи видають без перевірки.

Чому сан не продається

Церква має для такого гріха окрему назву – симонія. Вона походить від Симона Волхва, який, за книгою Діянь апостолів, хотів купити в апостолів дар Святого Духа за гроші. Апостол Петро відповів йому суворим осудом.

Апостольські правила та постанови Вселенських соборів однозначні. Священний сан, отриманий або наданий за гроші, тягне за собою позбавлення сану. І для того, хто купив, і для того, хто продав.

У цій справі гріх подвійний. Спершу святиню перетворили на товар. Потім цим товаром відкупили людей від захисту Батьківщини. І це тоді, коли інші вірні ПЦУ віддають на фронт синів, чоловіків і батьків.

Це вже не випадок. Це система

Ми давно перестали сприймати такі історії як прикрі винятки. Достатньо подивитися на тих, про кого ми вже писали.

Архієпископ Мстислав (Гук). Справу про відчуження майна Тернопільської єпархії, зокрема руїн палацу в Ниркові, суд закрив у грудні 2025 року. По суті її так і не розглянули. Бо потерпіла сторона, єпархія, двічі відмовилася від обвинувачення. Вину суд не встановлював. Але й невинуватість ніхто не доводив. Суду просто не було.

Архієпископ Тихон (Петранюк). За матеріалами кримінального провадження, які ми оприлюднювали, у 2013 році його затримували в Луганську і тримали під вартою. Сьогодні він очолює єпархію, яка відмовлялася від обвинувачення у справі Мстислава.

Його брат Назарій Петранюк, якого суд визнавав винним двічі, за нашими публікаціями, був призначений адміністратором собору. На тлі справи єпископа Кирила це призначення виглядає особливо промовисто.

Щоразу ми чуємо одне й те саме: суду немає, вироку немає, питань немає. Або вирок є, але покарання немає.

Нові правила кар’єри

Ззовні це дедалі більше нагадує не Церкву, а структуру з іншими, зовсім не євангельськими правилами. Де кримінальна історія не заважає зростати. Де головне – не уникнути гріха, а уникнути наслідків.

Тож ми навіть не здивуємося, якщо незабаром прочитаємо про нове піднесення. Архієпископ Кирило. А краще одразу митрополит, щоб не гаяти часу.

Заслужена людина: досвідчений організатор, уміє знаходити підхід до ТЦК. Уміє домовлятися з прокуратурою і виходити з суду вільною людиною. Такими кадрами, за нинішньою логікою, не розкидаються.

Це, звісно, іронія. Але ми вже не впевнені, що вона далека від реальності.

Питання, які залишаються

Одних судових рішень недостатньо. Церква має відповісти на кілька запитань, щоб повернути довіру.

Що буде з 291 «посвідченням», виданим без хіротонії? Чи переглянуть документи всіх, хто отримав сан в єпархії за ці роки? Хто ще знав про схему? І якою буде канонічна оцінка дій єпископа після вироку світського суду?

Чим чесніше Церква відповість на ці запитання, тим міцнішим буде голос, яким вона закликає суспільство до правди, жертовності й покаяння.