Є молитви, які не потребують пояснень. Їх розуміє кожен, хто прожив ці роки разом з Україною.

24 серпня 2026 року наша держава відзначила 35-ту річницю відновлення незалежності. Свято прийшло на дванадцятий рік війни й на п’ятий рік повномасштабного вторгнення.

Цього дня у тисячолітній святині Православної Церкви — Соборі святої Софії Київської — звершився міжконфесійний захід «Молитва за Україну». Його традиційно проводить Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій.

У молитві взяв участь Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній. Предстоятеля супроводжували митрополит Білоцерківський Євстратій та архієпископ Вишгородський Агапіт.

На зібранні був присутній Президент України Володимир Зеленський із дружиною Оленою. Поруч стояли очільники й представники релігійних спільнот України.

На початку заходу Митрополит Епіфаній виголосив молитву. Завершилася подія духовним гімном України — «Боже Великий, Єдиний».

Храм, який уже все це чув

Софія Київська стоїть на цьому місці майже тисячу років. Її стіни бачили нашестя, пожежі, руїну й нові відбудови.

Ці мозаїки пережили держави, які вважали себе вічними. Пережили вони й тих, хто приходив сюди з мечем.

У серпні 2026 року під цими склепіннями знову лунало прохання про мир. Молилися православні, греко-католики, римо-католики, протестанти, юдеї та мусульмани.

Кожна релігійна спільнота молилася своїми словами. Але прохання було одне — щоб війна зупинилася.

За стінами собору тривав день, у якому лунали повітряні тривоги. Свято цього року відзначали стримано, без гучних гулянь.

Спільна молитва за Україну, яку почув світ

Цьогорічна молитва вийшла за межі України. Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій ухвалила відповідне звернення 7 серпня 2026 року в Києві.

Рада закликала релігійних лідерів, духовенство, громади та вірян усього світу молитися за Україну 24 серпня. Звернення адресували також Всесвітній раді Церков і Папі Римському Леву XIV.

У документі названо те, що ми проживаємо щодня. Людські втрати, окупацію частини землі, депортацію дітей і цивільних, зруйновані міста й села.

Ішлося також про переслідування релігійних громад і вірян різних конфесій на окупованих територіях.

Спільна молитва мала чотири наміри. Серед них — припинення війни та страждань і мир справедливий та тривалий.

Такий мир, наголошено у зверненні, має ґрунтуватися на правді, а не на поступках агресорові.

Ще один намір — відновлення правди, свободи й людської гідності на всій території України.

Чому спільна молитва важить так багато

Україна — країна багатьох конфесій. Наші воїни на фронті йдуть в атаку поруч, незалежно від того, до якого храму ходили вдома.

Так само поруч стоять їхні родини біля свіжих могил. Горе не питає, хто якого обряду.

Спільна молитва в Софії не скасовує богословських відмінностей між Церквами. Вона свідчить про інше — про здатність народу бути єдиним у головному.

Це свідчення не лише для нас. Його бачать ті, хто спостерігає за Україною з-за кордону.

Церква не веде переговорів і не підписує угод. Але вона тримає той простір, де народ говорить із Богом одним голосом.

Від молитви — до Софійської площі

Згодом на Софійській площі Предстоятель автокефальної Української Православної Церкви взяв участь у державних урочистостях.

Там були захисники, родини полеглих, представники влади та іноземні гості. Там звучали імена тих, кого вже не повернути.

У день народження держави Церква стояла там, де стоїть завжди. Поруч із людьми.

Тридцять п’ята річниця Незалежності минула. Молитва за Україну не закінчилася.