Історія духовного лідера, який поєднує служіння церкві, допомогу фронту та підтримку парафіян у найважчі часи.

Як митрополит Полтавський і Кременчуцький Федір став моральним авторитетом у боротьбі за свободу України

У свої 28 років він став єпископом, отримавши призначення на Полтавщину, де тоді домінував московський патріархат. Митрополит Полтавський і Кременчуцький Федір, уродженець Волині, звідки бере початок армія УПА, нині є однією з найвідоміших постатей у Православній Церкві України (ПЦУ). Заходячи у 2025 рік, LB.ua поспілкувався з ним про виклики війни, його духовний шлях та перспективи церковного життя в Україні.

«Для мене війна почалася ще у березні 2014 року, коли ми підтримували митрополита Климента в Криму. Повномасштабне вторгнення лише закріпило розуміння, що церква має бути готовою до будь-яких викликів. Ми зібрали благочинних і обговорили план дій на випадок, якщо ворог зайде в місто. Моїм обов’язком було забезпечити готовність духовенства – автівки мали бути заправлені, зв’язок організований. Водночас я розумів, що не покину свою паству. У перші дні вторгнення ми стали основою волонтерського руху у громадах», – говорить митрополит Федір.

З 2014 року владика Федір активно займається допомогою фронту. Він організовує збори коштів на автомобілі для війська, проводить зустрічі з парафіянами та навіть перевдягається у святого Миколая для дітей. «Це наше служіння, це те, що ми можемо зробити для країни, яка бореться за свою свободу».

«Перші похорони у 2014 році були надзвичайно важкими. Але я зрозумів, що обряд поховання не лише для померлого, а й для тих, хто його оплакує. Він має терапевтичний ефект, нагадуючи про тимчасовість життя і нашу надію на воскресіння. Поруч з родичами я проводив ночі, підтримуючи їх молитвами та розмовами», – каже митрополит.

Шлях до чернецтва для митрополита почався у Волинській духовній семінарії, а згодом – у Київській богословській академії. «Я жартую, що Бог побачив мою неспроможність у інших сферах і вирішив, що я маю стати священником. Насправді, я відчув покликання до служіння. Бабуся була моїм першим прикладом віри. У Михайлівському монастирі я знайшов духовну родину, яка підтримувала мене».

Митрополит Федір був одногрупником блаженнійшого митрополита Епіфанія. «Він завжди був старанним студентом, відповідальним і скромним. Ми були дружні, але завжди зберігали повагу один до одного. Навіть сьогодні, попри дружні стосунки, ми уникаємо фамільярності» – згадує Предстоятель ПЦУ.

«На Полтавщині московський патріархат досі має більшість. Але їхній вплив поступово зменшується. Ця структура зникне одразу після нашої перемоги, адже вона тримається на страху і залежності. Натомість ПЦУ стає силою, яка підтримує українську ідентичність і моральні цінності».

«Я полюбив цей край, хоч і бачив, як сильно він постраждав від радянської влади. Тут знищено понад 1700 храмів, але ми поступово відроджуємо духовність і культуру. Полтавщина стала для мене другою батьківщиною».

Митрополит Федір – приклад духовного лідера, який зумів поєднати служіння церкві з активною громадянською позицією. Його життя – це історія відданості, мужності та віри в перемогу України. В умовах війни його роль виходить за межі традиційного духовенства, перетворюючи його на одного з моральних авторитетів сучасної України.

ДЖЕРЕЛО