Історія – це людська пам’ять, вона нічого не забуває: ні доброго, ні поганого, все в неї на обліку, все передається з покоління в покоління.

“Ніхто не забутий, ніщо не забуто” – слова високої моральності і неминучої кари. Ці слова народилися тут, у нас, на нашій землі. А коріння їх глибоко під землею: у могилах тих, хто незабуті. Вмер не той, кого нема в живих, а той, хто забутий…

Над нею схиляється небо,
Шепочуть молитву вітри.
Та, мабуть, любові лиш треба
Землі, де стоять явори.
Обабіч шляху степового.
Читець: Вона вже забула давно:
І голос малого й старого,
Як світиться в хаті вікно.
Як пісня лунає дівоча
І дзенька в криниці відро…
Читець: Лиш зорі, мов злякані очі,
На спалене зорять село
Не родять ні льон тут, ні жито,
Лишилася пустка навік,
Сльозами і кров’ю полита
Страшний сорок перший той рік.
Читець: І гірко тут кожній билинці
В задусі важкій полину
Земля не прощає чужинцям,
Земля проклинає війну.

Вічна пам’ять полеглим героям!