«Новий благочинний Вишгородської єпархії — у Вишгородській єпархії ПЦУ змінився благочинний найбільшого — 1-го Вишгородського — округу.»

Указом архієпископа Вишгородського Агапіта цю ношу взяв на себе протоієрей Тарас Кобевка, настоятель храму Покрову Пресвятої Богородиці в Нових Петрівцях.

Село, яке знає ціну спокою

Нові Петрівці — місце, повз яке не проїдеш байдуже. Тут закінчувалася оборона Києва навесні 2022 року, тут ішли колони й тут молилися ті, хто не знав, чи буде ранок. Парафія отця Тараса пережила ці тижні разом із людьми.

Саме тому призначення виглядає не як рядковий рух паперів. Настоятель, який тримав храм відкритим у найважчий час, тепер відповідає за цілий округ парафій.

Що означає бути благочинним

Благочинний — це не звання, а робота. Він поєднує парафії округу з архієреєм, знає, де протікає дах і де бракує священника, їздить по храмах, розв’язує суперечки, підставляє плече молодим настоятелям.

Для мирянина він майже невидимий. Але саме від нього залежить, чи буде в сусідньому селі служба, коли отець захворів, і чи допоможуть громаді, яка тільки-но перейшла до ПЦУ.

Дякуємо тому, хто ніс це раніше

Багато років благочинним був протоієрей Миколай Іванців. Архієпископ Агапіт подякував йому за сумлінне пастирське служіння й за працю задля розбудови Української Православної Церкви.

Такі слова в церковних указах пишуть не всім. За ними — роки доріг, служб, похоронів і хрестин, яких ніхто не рахував.

Чому це важливо саме зараз

Київщина досі відбудовується. Парафії ПЦУ ростуть, до Церкви приходять громади, яким потрібна не бюрократія, а жива присутність духовенства.

Благочинний у такому регіоні — фігура практична. І від того, наскільки він близький до людей, залежить, якою побачать Церкву ті, хто заходить у храм уперше.

Отцю Тарасу побажали Божої допомоги та плідного служіння на новому послусі — на благо Святої Церкви й українського народу.